У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
2022 рік став знаковим для пострадянського простору не тільки через широкомасштабне російське вторгнення в Україну, сплановане кремлівським фюрером в акурат до 100-річчя від часу утворення радянського союзу. А також через те, що саме цього року завершила свій земний шлях ціла плеяда «перехідних» лідерів держав початку 1990-х. Лідерів неоднозначних, контраверсійних, але таких, які назавжди залишаться в історії ліквідаторами однієї епохи та засновниками іншої.
Так, 27 березня цього року помер перший Президент Азербайджану Аяз Муталібов, 3 травня – білорусі – Станіслав Шушкевич, 10 травня – України – Леонід Кравчук. І от 30 серпня – перший і останній Президент срср Михайло Горбачов.
Опитування в одному з українських телеграм-каналів щодо смерті Горбачова дало досить несподівані результати: 5% засмутилися і висловили співчуття, 30% – зраділи або сприйняли смерть нейтрально, а 65% висловили здивування – «невже він ще живий був?!».
От, власне, і відповідь на запитання – скільки прихильників союзу на чолі з росією фактично залишилося в Україні? – 5%. Для цих 5%, як не прикро, радянська держава існувала, комуністична партія існувала, ностальгія існувала. Принаймні в особі Горбачова. Адже, попри тиражований багатьма позитивний образ «реформатора», він до останнього намагався зберегти срср (згадайте референдум про збереження срср 17 березня 1991 року), заклав фундамент конфліктів, які небезуспішно використовує нині путін (Карабах, Придністров’я, Грузія, Крим тощо), є символом Чорнобильської катастрофи, самогоноваріння та «дефіциту». Врешті, він публічно підтримав анексію Криму в 2014-му та висловлювався за створення нової союзної держави у 2016-му.
Але для щонайменше 65% останній лідер «совку» помер уже давно – у 1991-му, 2004-му, 2014-му чи 24 лютого 2022 року. «Він був злочинцем, який віддавав накази про жорстоке придушення мирних протестів у Вільнюсі, Тбілісі, Алмати, Баку та інших містах. Покаяння не було», – резюмував його життя і діяльність міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас. Не погодитися важко.
З тоталітарними лідерами відходить у вічність страх темного минулого. Усі члени останнього форпосту радянського тоталітаризму – «ГКЧП» − уже давно в пеклі. Більшість підписантів договору про створення СНД (в якому росія колись бачила новий «реформований» союз) також стали надбанням підручників історії. Живі нині лише чотири перші президенти держав-засновниць СНД: Вірменії – Левон Тер-Петросян, Казахстану – Нурсултан Назарбаєв, Киргизстану – Аскар Акаєв і Молдови – Мірча Снєгур. Три країни – члени ОДКБ, в четвертій – досі при владі комуністи.
Але росія вже не може відновити союз в інший, окрім примусової окупації, спосіб. Власне, і не могла ніколи – все трималося на залякуванні, терорі й репресіях. Але в якийсь момент це перестало працювати, і народи змогли використати шанс.
Саме тому Горбачов уже давно був минулим. Тепер він минулим став. І серце колишньої імперії зупинилося назавжди. Символічно-містично після чергової річниці Незалежності України і напередодні 100-річчя «утворення срср», на тлі агонії пострадянського простору. Він та імперія, яку він очолював, померли під руїнами Маріуполя та інших радянських будинків, знищених бомбами, які скидали літаки з червоними зірками… Земля йому «Перестройкою».
