Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Військовослужбовець 81-ї аеромобільної бригади, заступник командира батальйону з позивним «Коркі» свій бойовий шлях розпочав задовго до 24 лютого.
− У 2019 році у складі 81-ї бригади виконував бойові завдання біля Щастя. Близько року там тримали оборону. Потім був бойовий вихід біля населеного пункту Новолуганське. Тоді я проходив службу в артилерійському підрозділі в мінометній батареї. Дальність пострілу міномета не висока, тому здебільшого були на першій лінії бойового зіткнення, підтримували наших десантників, аеромобільні та десантно-штурмові роти, − говорить «Коркі».
Він зауважує, що на той час інтенсивність бойових дій була геть не високою порівняно з тим, що відбувається нині:
− 24 лютого мій бойовий побратим прокинувся трішки раніше за мене й розбудив мене зі словами: «Артеме, прокидайся! Почалося»! І з того моменту ми воюємо, ведемо боротьбу для того, щоб наступного разу він сказав: «Артеме, відпочивай, усе закінчилося!».
Перша зустріч із ворогом відбулася на донецькому напрямку, де «Коркі» з побратимами й нині тримають оборону та готують наступ на позиції ворога. Він переконує, тут кожен солдат розуміє, що робити і яка в нього мета:
− Прибули молоді хлопці в лави ЗСУ, які до цього несли службу в ротах охорони. Нині у складі 81-ї бригади перебувають на бойових позиціях. Вони вже встигли відчути й усвідомити, що таке приліт артилерії, що таке авіація. І що цікаво, місяць тому вони переживали, були розгублені, а тепер це впевнені в собі воїни, для яких головними в житті стали незалежність та свобода. Вони змінилися, у них шалена мотивація – зберегти життя. Бо проходити навчання на полігоні, це одна справа, а тут уже без варіантів. І від кожного конкретного бійця теж залежить − житиме він чи ні.
Нині хлопці воюють у лісовій місцевості, що зі свого боку накладає певний відбиток на специфіку ведення бою.
− Що ми, що противник − в однаковій ситуації. Ворог для обох сторін дуже близько й у будь-який момент, різними шляхами, добиратиметься. Нині вже звикли до лісистої місцевості, а на початку бойових дій, думаю, було важко, бо більшість навчань відбувається у степових чи міських умовах. А в лісі такої практики не було. Зрозуміли, як діє ворог, який має багато артилерії, але тут і нюанс: у лісі головне не кількість, а влучність. І прицільно стріляють лише наші хлопці.
Вони використовують британські гаубиці L119 і не приховують свого задоволення.
− Наші артилеристи добре стріляли і з радянських систем, але питання в боєприпасах. Вони мають бути і їх треба багато. Радянські снаряди вже не в тому стані, щоби впевнено і сміливо можна було ними стріляти. А тут уже таких питань нема. І гаубиця точна, і снаряди справні. Це важливо, бо ворог у лісі проводить наступи групами. Роту ділять на взводи, а їх на групи, й у декілька флангів намагаються прорвати оборону. Ми зупиняємо такі наступи резервами та тією ж таки артилерією. І так кожного дня.
Про ворога «Коркі» відгукується стримано. Каже, що вони, хоч і вміють воювати, але не настільки добре, як українські воїни:
− Кадрові військові, у принципі, знають, як вести бойові дії. Але вони слабші за наших хлопців, які з 2014 року вчилися воювати в реальних умовах. Навченість кадрових росіян на рівні Африки. Щодо незаконних так званих днр та лнр, то це упіймані в під’їзді люди чи шкільні вчителі, яким дали автомат і виперли воювати. Їхні десантники вже закінчилися. Таких бригад, які були на початку, немає. Вони вважали, що найпідготовленіші, але час та бойові дії показали, що їхні десантники нічого не варті.
