Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Заступник командира роти одного з батальйонів морської піхоти на псевдо «Ведмідь», попри юний вік, уже встиг побувати в самому пеклі війни. Але жодні випробування не змусили пошкодувати молодого офіцера про свій вибір.
Уперше хлопець приміряв військовий однострій, коли вступив на навчання до Військово-морського ліцею імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного. Після випуску у 2017 році він вдало склав вступні іспити та був зарахований до Військової академії (м. Одеса), де навчався за спеціальністю «морська піхота». Обрати військову кар’єру «Ведмідь» вирішив ще в дитинстві, інакше бути не могло, адже за приклад мав батьків, які служили.
Після 4 років навчання сповнений ентузіазму і бажання пліч-о-пліч з побратимами боронити Україну, хлопець поповнив лави морської піхоти. І вже за пару тижнів у складі свого підрозділу вчорашній випускник військового вишу потрапив на схід. А ось перше справжнє бойове хрещення молодого офіцера відбулося 24 лютого 2022 року.
– Ранок. Пролунав сигнал тривоги. Подав особовому складу команду висуватися на позиції. Щойно зайняли рубежі, почався обстріл. Але не такий, як раніше – цього разу ворог працював по нас із мінометів, артилерії, «Градів», зенітних установок і з повітря. У мене у взводі переважна кількість особового складу – це люди, які воювали ще з 2014 року, тому не було жодної паніки чи хаосу. Крім того, тоді відмінно відпрацювала наша артилерія. Ми надавали їм координати, корегували, у результаті все було чітко й без помилок. Тож спільними зусиллями ми виконали своє завдання на відмінно, – пригадує «Ведмідь».
З того часу його підрозділу довелось «помандрувати» чи не по всій лінії сутичок із загарбником й приймати не один бій. Найважчий видався у березні.
– Ми виконували завдання в одному з населених пунктів. Тоді, у разі прориву ворога, мали висуватися на рубіж і зупинити його колону. Проте коли над нами пролітали 2 «пташки» рашистів Ка-52 «Алігатор», вони помітили нашу групу й почали працювати по техніці. Їм вдалося поцілити лише в одну машину, але вона все одно залишалася на ходу. А вже наступного дня окупанти посунули танками, КамАЗами, «бехами», у небі були вертольоти. Безпосередньо по нас працював танк і 2 БМП-3. Хоча ми давали гідну відсіч, але силам ворога, що значно переважали, вдалося прорвати наш бойовий порядок і взяти нас у кільце, – розповідає морпіх.
Тоді «Ведмідь» розумів – хай там що, він має вивести побратимів з оточення. І це йому вдалося. Морські піхотинці подолали більше ніж 10 кілометрів, пересувалися полями і річкою у повній амуніції, з БК та зброєю. Час тягнувся вічністю.
– Ось тут я зрозумів, наскільки важливою була наша фізична підготовка. Одразу пригадалася смуга перешкод, яка тепер вже не здається такою важкою, – з усмішкою говорить «Ведмідь». – Нам вдалося дістатися до населеного пункту, де знаходилися наші побратими. Але довго відпочивати не судилося – наступного дня рашисти почали наступ. Черговий бій. Ми успішно тримали оборону, навіть вдалося підбити 1 танк та 1 «беху». Ворог трохи затих, а під вечір спробував прорватися на БМП-3, яке одразу вдалося знищити.
Ранок у морпіхів почався з роботи артилерії та авіації. Бронетехніка загарбників виїжджала на рубежі. Почався обстріл.
– По передньому краю, де знаходився мій підрозділ, працювали 2 танки та 2 БМП-3, діставалося й сусіднім позиціям. Тоді були поранені двоє наших побратимів. Щоб вберегти особовий склад, вирішили спуститися в підвал будинку, що був неподалік. А через хвилин 5 «прилетіло» – пряме влучання в будівлю. Я та ще 7 людей опинилися під руїнами. Одразу почав опитувати, чи всі цілі. Поранених багато, але всі могли рухатися, крім одного – він виявився дуже важким. Його треба було терміново евакуювати, що ми й зробили, – пригадує «Ведмідь».
Тоді морпіх потрапив до шпиталю, але довго там не затримався. І щойно повернувся до строю – знову рвався у бій.
– Цього разу ми висувалися на рубіж на танках та трофейних БМП-3. У видимість потрапила колона «бетеерів» окупантів. Завдяки вмілому корегуванню вогню артилерії і парі «Джавелінів» ми вдало відпрацювали. Колону було зупинено, ворог відступив, – з гордістю каже «Ведмідь».
Військовий знає, що попри зусилля окупантів, які остервеніло нищать українські міста та села, перемога вже не за горами. Звідки така впевненість? Просто під час найлютіших боїв він бачив очі своїх побратимів і там не було страху, лише лють та бажання відстояти свою землю.
Фото Олександра Завтонова
