Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Широкомасштабне вторгнення рашистів в Україну і жорсткий загальнонаціональний спротив українців агресору пришвидшили радикальну зміну ставлення цивілізованих країн до російської недоімперії. Світ нарешті зрозумів, що ця війна ведеться не тільки проти України, а проти всього громадського світового порядку, основ та принципів існування демократичних прав та свобод.
Схвалення США програми довгострокової військової допомоги ленд-лізу, постачання країнами ЄС і НАТО сучасного озброєння, техніки, боєприпасів, накладання жорстких економічних санкцій стали відповіддю на збройну агресію рф проти України.
На жаль, відсутність реально діючих механізмів безпеки проти таких країн терористів, як росія, змушують світ переглядати всю систему безпеки, яка була створена після Другої світової війни. Демократичні країни тільки зараз зрозуміли, що таке зовнішня політика «по-російськи». Її принцип дуже простий і примітивний: правий той, хто сильніший. При цьому не враховуються такі правові поняття, як народне волевиявлення, суверенітет і незалежність, недоторканність міжнародно визнаних кордонів. До поведінки і психології звичайного русского гопніка толерантна Європа і Новий світ виявилися не готовими. Але це повернення в епоху середньовіччя може дуже дорого коштуватиме всім. Тому вже зараз цивілізовані держави намагаються створити умови, в яких існування таких недоімперій стало б неможливим.
Ще в березні, на початку російського вторгнення, були проведені екстрені саміти G7, НАТО та ЄС. Саме там була підтверджена готовність більшості країн світу створити єдиний фронт протидії путінській росії. Причому на цих заходах йшлося про взаємні зобов’язання США, Європи та їх партнерів щодо надання Україні допомоги безпосередньо в безпековій сфері.
Слід відзначити, це явно не входило в плани путіна, який розраховував, що захід, приголомшений військовою міццю рф, залишиться осторонь від драматичних подій навколо України і, як завжди, обмежиться висловлюванням занепокоєння і стурбованості з цього приводу. Однак принципова позиція США і Великої Британії у ставленні до повномасштабного вторгнення, засудженні підступних і нічим не виправданих дії загарбників визначили основну позицію світової спільноти — зупинити окупантів їх же зброєю — силою. Вічні нейтральні Фінляндія та Швеція несподівано ухвалили рішення щодо вступу в НАТО, тим самим присунувши кордони Альянсу безпосередньо впритул до рф. Треба підкреслити, що ця принципова позиція з подальшим продовженням агресії лише посилюється. Численні факти військових злочинів рашистів: вбивств, грабування, ґвалтування мирного населення у Бучі, Ірпені, Ворзелі, варварські обстріли і руйнування міст і населених пунктів України викликали обурення і намір допомогти Українцям в їхній боротьбі за своє право на життя.
Не менш активно почали висловлювати свою позицію і країни, які завжди вважалися партнерами рф. Перший урок непокори і «публічної порки» надав путіну президент Казахстану Токаєв. Запрошений на Петербурзький міжнародний економічний форум за участю російського керівника він в очі «бункерному діду» заявив, що його країна не буде визнавати незалежність так званих днр-лнр. «Це квазідержави, тому Казахстан їх не визнає», — зазначив Президент Казахстану. Можна тільки припускати, що в цей момент творилося з «кремлівським карликом». Він явно не очікував такого зухвалого приниження на очах його вірних васалів.
Другий, не менш показовий, урок справжньої «денацифікації» Токаєв провів вже в парі з лідером Азербайджану Ільхамом Алієвим під час офіційної зустрічі 24 серпня. Керівники країн вирішили розмовляти не російською, а рідною мовою, хоча прекрасно володіють і російською, і англійською мовами. Так вони висловили свою чітку позицію щодо неприйнятності автократії та імперських вимог рф стосовно захисту російськомовного населення чужих країн та ігнорування національної належності суверенних держав.
Ці факти наочно свідчать, що країна-агресор остаточно втрачає свій міжнародний авторитет та вплив у світі. Україна на практиці довела, що більшість погроз, ультиматумів та залякувань, які лунають з боку московитів, не більше ніж гопницькі понти розраховані на слабкодухість опонентів. Наразі більшість із західних країн вже зрозуміли, що розповіді про другу армію світу, чудо-зброю, «русскій дух» і велику імперію — це звичайний міф, який створила кремлівська пропаганда. А єдиний ефективний засіб привести ординців до тями: відмовитися від їхньої енергетичної залежності, ізолювати від можливості користуватися західними високими технологіями, посилити санкційні заходи і надати Україні стільки сучасної зброї, скільки необхідно для повного звільнення від загарбників.
