Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
До 9 класу звичайний ізюмський хлопчик Вітя Красуля навіть і не думав про те, що колись стане військовим. Якоюсь мірою на цей крок його надихнула вчителька біології, яка, разом з прищепленням в учнів любові до природи та всього живого, очолювала в школі гурток «Сокіл – Джура».
Якось відвідав його і старшокласник Віктор і так захопився заняттями, що до закінчення школи знайти собі інше хобі вже не бажав.
Відтоді та майже впродовж трьох років учень Красуля брав участь у багатьох змаганнях районного та обласного масштабу з військово-патріотичної гри «Сокіл – Джура». Він інтелектуально розвивався, відшліфовував свій стройовий вишкіл, долав туристично-спортивну смугу перешкод, вів вогонь із пневматичної зброї, вчився надавати першу долікарську допомогу, орієнтуватися на місцевості та робити багато інших добрих і корисних справ, виконуючи обов’язки командира взводу. А коли постало питання – куди йти вчитися далі, хлопець без коливань обрав шлях військового та з відповідним проханням звернувся до військкомату.
Там йому порадили вступати до Фахового коледжу морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія». А чому б і ні? Ба більше, що професія моряка йому подобалася з дитинства. Спробував, вступив і влітку 2019-го став курсантом відділення військової підготовки цього навчального закладу.
Щоправда, спочатку Віктор мріяв піти в штурмани та бути у керма судна. Але, як виявилося під час складання іспитів, була в коледжі й не менш цікава спеціальність, безпосередньо пов’язана із виконанням водолазних робіт.
«Небезпечно, звісно, але водночас – адреналін, драйв, море емоцій…» – промайнуло в голові в абітурієнта. І вже під час засідання приймальної комісії хлопець виявив бажання навчатися саме за цим фахом.
Віктор обрав спеціалізацію «обслуговування пошуково-рятувальної та водолазної апаратури». Дуже близько до професії водолаза, але отримання диплома за даною кваліфікацією ще не давало права безпосередньо здійснювати спуски під воду.
– Річ у тім, що до сьогодні наш коледж не здійснював навчання за спеціальністю «водолазна справа». Впродовж двох з половиною років я набував знань і навичок щодо технічного забезпечення водолазних робіт. Тобто вивчав характеристики та призначення того ж водолазного спорядження, всіляких механізмів і пристроїв, що забезпечують спуски під воду, занурення та підйом з глибини. Ну і, звісно, набував досвіду щодо правильного їхнього обслуговування задля забезпечення безпечного виконання водолазних і пошуково-рятувальних робіт. Але робив я це ще й з перспективою на те, що після закінчення військового закладу пройду підготовку в Школі водолазів та отримаю відповідний сертифікат глибоководника. Зрештою, так воно і сталося. І нині я – командир відділення водолазів, – розповів старшина 2 статті Красуля.
У Британію не поїхав, але вперше занурився під воду
Щоправда, розпочата 24 лютого широкомасштабна російська агресія внесла корективи щодо реалізації планів Віктора. Він закінчив коледж 5 березня. Після цього мав вирушити у місячну відпустку до рідного Ізюма. Потім прибути на нове місце служби та пройти стажування у Великій Британії на кораблях Королівських військово-морських сил. Але не судилося. 5 березня – день випуску, він зустрів зі зброєю в руках на одному з об’єктів, тримаючи оборону Одеси.
Ворог не пройшов. Завдяки стійкості й мужності українських воїнів не зміг наблизитися до морських воріт України. І Віктор на початку квітня прибув у свою першу частину, де обійняв посаду старшого водолаза.
Ознайомився з новими умовами службами, придивився, увійшов в курс справ. А наприкінці травня його відрядили туди, куди він прагнув піти ще під час навчання у коледжі – до Школи підготовки водолазів.
Адреналін, драйв… – це все, звичайно, добре. Перебування під водою захоплює і дарує незабутні враження. Але насправді бути водолазом – це робота не для людей зі слабкими нервами та яка пов’язана із постійними ризиками для життя.
Тому для глибоководника висувається дуже суворі вимоги – він має бути дуже добре розвиненою та загартованою людиною, здатною стійко переносити тривалі фізичні навантаження.
Віктор це зрозумів одразу, коли, одягнений у спеціальний костюм вагою понад 30 кг, на одному з навчальних полігонів здійснював свій перший спуск під воду з водолазного трапу та занурення на глибину близько 5 метрів.
– Звісно, я добре пам’ятаю той день. Як і належить, напередодні провели ретельний медичний огляд та інструктаж по заходах безпеки, перевірили знання обов’язків і завдань, які виконуватиму під водою. А безпосередньо на глибині інструктор вчив того, як правильно виконувати команди, що подає керівник водолазного спуску, спостерігати за чистотою свого сигнального кінця, відповідати на сигнали, які надходять від забезпечувального водолаза, та доповідати йому про свої переміщення, самопочуття та зміни навколишнього середовища, – розповів командир відділення водолазів.
За його словами, під час першого занурення страху не було. Адже до цього він багато чув від старших товаришів по службі про те, як це цікаво й незвичайно – на власні очі розглядати таємниці підводного світу.
Відтоді старшина 2 статті Красуля ще близько 15 разів здійснював занурення на морську глибину та загалом провів під водою десь 12 годин. І не просто провів, а й навчався того, як правильно проводити аварійно-рятувальні, підводно-технічні, пошукові та інші невідкладні роботи. А ще тренувався, як діяти водолазу в критичних ситуаціях. Приміром, на випадок закінчення повітря у кисневому балоні.
Набуваючи практичного досвіду щодо виконання водолазних робіт, Віктор для себе ще раз добре усвідомив, що ця професія для сміливих і міцних здоров’ям людей. А ще глибоководник має не панікувати, бути спокійним, виваженим, стресостійким, впевненим в собі, мати добрий слух та під водою працювати не поспішаючи, аби не нашкодити ані собі, ані тим, хто перебуває поруч.
Життя його не балувало, а загартовувало
Важку, небезпечну та до того ж ще й доволі рідкісну професію обрав 21-річний Віктор. Випадково? Ні. Він за характером цілеспрямований та звиклий до труднощів. Життя його не балувало, а загартовувало. Так сталося, що хлопець рано залишився без батьків, і його разом ще з двома братами виховувала старша сестра Олена. Але Віктор ніколи не скаржився на важкі випробування долі, а сміливо долав їх.
Він добре навчався в школі та у коледжі. Виконував обов’язки командира взводу, відвідуючи гурток «Сокіл – Джура», та був головним старшиною 2-го взводу, навчаючись у військовому закладі. Йому довіряли, в нього вірили, і він своїх командирів і наставників намагався не підводити.
Зараз він дуже сумує через те, що його рідне, розташоване на берегу річки Сіверський Донець місто Ізюм захоплено та майже зруйновано росіянами. І водночас радіє, що після двох місяців перебування в окупації звідти виїхали його рідні.
– Нічого, я обов’язково повернуся ще туди після визволення моєї малої батьківщини. Як і на минулі новорічні та різдвяні свята, коли перебував у своїй останній курсантській відпустці, знов зберемося разом із сестрою та братами за одним великим столом. Місто відбудуємо, ось тільки… горе людей від пережитого жаху залікувати буде вкрай важко, – замислено сказав Віктор.
З цього приводу з ним важко не погодитися. Адже жахливі наслідки цієї, розв’язаною путінською росією, війни великим болем надовго закарбуються в пам’яті мільйонів українців. Але також ми маємо зробити все можливе, аби якомога мінімізувати ці руйнівні для людей наслідки та якнайшвидше вигнати окупантів з нашої території. І разом з десятками тисяч воїнів своєю ратною службою на благо України цей день сьогодні наближає і старшина 2 статті Віктор Красуля. Він не веде вогонь з артилерії, танка або автомата, а безшумно працює під водою. І головним його призначенням є знайти, допомогти, рятувати, підняти на поверхню та убезпечити.
На знімках: командир відділення водолазів старшина 2 статті Віктор Красуля.
Фото з власного архіву Віктора Красулі
