Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
АрміяInform продовжує розповідати про військовослужбовців підрозділів Сил ТрО ЗСУ. Сьогодні ми розповімо про тероборонця на позивний «Старшина». Чи став у пригоді життєвий досвід, набутий до широкомасштабного вторгнення? Кого можна було 24 лютого побачити в черзі до територіальних центрів комплектування? Чим планує займатися військовий після перемоги? Про це — в нашому матеріалі.
Зустрів у підрозділі свого колишнього вихованця
— У мене до 24 лютого був свій бізнес — постачання рятувально-пожежного обладнання… Того дня, коли почалося широкомасштабне вторгнення, я згадав, що на Нивках (у Києві. — Ред.) був якийсь військкомат (територіальний центр комплектування. — Ред.). Вирушив туди на автомобілі, але не доїхав, бо на дорозі були величезні затори. Тому припаркував свою машину і пішов пішки. У військкоматі став у чергу. Там були і молоді хлопці, і люди старшого віку. Навіть один чоловік був, якому за 70. Я думав, це обслуговуючий персонал чи двірник, але дивлюсь — він поруч з нами, заяву пише. Запитую: «Діду, куди Ви йдете?». А він мені: «Мовчи»… Я написав заяву. Ввечері отримали зброю і тоді ж уже облаштувались у Києві в пункті постійної дислокації, — розповідає «Старшина».
Дружині своїй він спочатку нічого не сказав. «Вона не знала, куди я йду. Тиждень їй не говорив нічого. Коли дізналася, то сказала, що розуміє мене, що по-іншому я б не зміг, — каже військовий.
Він згадує, як 8 років працював у сирітському інтернаті в Пущі-Водиці.
— Починав з вихователя, потім вчителем був і далі — старшим вихователем, фактично заступником директора з виховної роботи. Робота цілодобова… Кожна дитина в сиротинці — то складний окремий світ. Але ми робимо все, щоб вони отримали правильне виховання і завжди стояли на боці добра. У тому, що ми на правильному шляху, я зайвий раз переконався 26 лютого. У цей день до нашого підрозділу прийшов мій вихованець. Він вже дорослий, з 2015 року воював на Донбасі і пройшов досить таки хорошу школу. Хоча, згадую, що в інтернаті він був бешкетником (усміхається).
«Коли командир сказав, що мають нарахувати заробітну плату, майже всі здивувались: що ще й платити за це будуть?!»
«Старшина» додає, що досвід роботи в школі привчив до відповідальності, і це знадобилось в армії.
— До 24 лютого я любив піти з ночівлею до лісу, спостерігати за тваринами, за природою і повернутися зранку. Це теж у війську знадобилось… З автоматом я ще з радянської армії знайомий, а решту озброєння вже засвоїв після вторгнення.
Тероборонець порівнює радянську та сьогоднішню українську армії:
— Патріотизм нині в Україні більший, мотивація інша. У радянській армії служба була обов’язком: якщо ти чоловік, маєш відслужити два чи три роки у війську… А тепер мені байдуже, скільки треба буде служити. Бо я розумію, що це моя країна. Все решта — неважливо… Коли командир сказав, що мають нарахувати заробітну плату, майже всі здивувались: що ще й платити за це будуть?! Навіть на думці не було, що якісь заохочення є. Годують і спати є де — і слава Богу. Перші дні взагалі на бетоні спали: килимок кинув і нормально. За інших обставин і радикуліти похватали б і хвороби всі ці, а тут — все добре.
На запитання, що робитиме після перемоги, «Старшина» відповідає так:
— Маємо спочатку відновити те, що зруйновано. Далі за планом. Продовжу займатись бізнесом. Ну і будинок добудую… Планую в будь-якому разі жити для України.
