Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
АрміяInform продовжує розповідати про військовослужбовців підрозділів Сил ТрО ЗСУ. Сьогодні ми розповімо про тероборонця на позивний «Старшина». Чи став у пригоді життєвий досвід, набутий до широкомасштабного вторгнення? Кого можна було 24 лютого побачити в черзі до територіальних центрів комплектування? Чим планує займатися військовий після перемоги? Про це — в нашому матеріалі.
Зустрів у підрозділі свого колишнього вихованця
— У мене до 24 лютого був свій бізнес — постачання рятувально-пожежного обладнання… Того дня, коли почалося широкомасштабне вторгнення, я згадав, що на Нивках (у Києві. — Ред.) був якийсь військкомат (територіальний центр комплектування. — Ред.). Вирушив туди на автомобілі, але не доїхав, бо на дорозі були величезні затори. Тому припаркував свою машину і пішов пішки. У військкоматі став у чергу. Там були і молоді хлопці, і люди старшого віку. Навіть один чоловік був, якому за 70. Я думав, це обслуговуючий персонал чи двірник, але дивлюсь — він поруч з нами, заяву пише. Запитую: «Діду, куди Ви йдете?». А він мені: «Мовчи»… Я написав заяву. Ввечері отримали зброю і тоді ж уже облаштувались у Києві в пункті постійної дислокації, — розповідає «Старшина».
Дружині своїй він спочатку нічого не сказав. «Вона не знала, куди я йду. Тиждень їй не говорив нічого. Коли дізналася, то сказала, що розуміє мене, що по-іншому я б не зміг, — каже військовий.
Він згадує, як 8 років працював у сирітському інтернаті в Пущі-Водиці.
— Починав з вихователя, потім вчителем був і далі — старшим вихователем, фактично заступником директора з виховної роботи. Робота цілодобова… Кожна дитина в сиротинці — то складний окремий світ. Але ми робимо все, щоб вони отримали правильне виховання і завжди стояли на боці добра. У тому, що ми на правильному шляху, я зайвий раз переконався 26 лютого. У цей день до нашого підрозділу прийшов мій вихованець. Він вже дорослий, з 2015 року воював на Донбасі і пройшов досить таки хорошу школу. Хоча, згадую, що в інтернаті він був бешкетником (усміхається).
«Коли командир сказав, що мають нарахувати заробітну плату, майже всі здивувались: що ще й платити за це будуть?!»
«Старшина» додає, що досвід роботи в школі привчив до відповідальності, і це знадобилось в армії.
— До 24 лютого я любив піти з ночівлею до лісу, спостерігати за тваринами, за природою і повернутися зранку. Це теж у війську знадобилось… З автоматом я ще з радянської армії знайомий, а решту озброєння вже засвоїв після вторгнення.
Тероборонець порівнює радянську та сьогоднішню українську армії:
— Патріотизм нині в Україні більший, мотивація інша. У радянській армії служба була обов’язком: якщо ти чоловік, маєш відслужити два чи три роки у війську… А тепер мені байдуже, скільки треба буде служити. Бо я розумію, що це моя країна. Все решта — неважливо… Коли командир сказав, що мають нарахувати заробітну плату, майже всі здивувались: що ще й платити за це будуть?! Навіть на думці не було, що якісь заохочення є. Годують і спати є де — і слава Богу. Перші дні взагалі на бетоні спали: килимок кинув і нормально. За інших обставин і радикуліти похватали б і хвороби всі ці, а тут — все добре.
На запитання, що робитиме після перемоги, «Старшина» відповідає так:
— Маємо спочатку відновити те, що зруйновано. Далі за планом. Продовжу займатись бізнесом. Ну і будинок добудую… Планую в будь-якому разі жити для України.
