Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Чернігівець Сергій — сміливий, відчайдушний, розумний, веселий юнак. До війни навчався в інституті, відслужив строкову службу в Національній гвардії України, працював менеджером у кількох фірмах. Торгував човнами, й це в нього добре виходило.
Звістку про повномасштабне вторгнення зустрів у столиці. Про напад росії йому повідомила рідна сестра, яка проживає в Польщі. За словами хлопця, вона зранку 24 лютого зателефонувала й розповіла, що російські війська перетнули державний кордон у Чернігівській області. Тож одразу зібрав речі — і в дорогу до рідного краю.
На запитання, чому вирішив іти на війну, Сергій відповідає: не міг діяти інакше. Україна — його рідна земля, його батьківщина, і їй була потрібна негайна допомога. Тому хлопець без вагань зробив свій вибір. До військового комісаріату зайшов, щоб дізнатися про реальний стан справ. Довідавшись, що російські війська вже неподалік обласного центру, одразу мобілізувався до лав Збройних Сил, аби захищати країну від окупантів. Воював у складі танкової бригади, а потім його перевели до одного з підрозділів територіальної оборони.
Після зняття облоги з Чернігова підрозділ Сергія перекинули ближче до кордону. Сьогодні він разом із побратимами захищає нас від можливого вторгнення загарбників зі сторони білорусі. Так звані спільні білорусько-російські навчання тут можна спостерігати в бінокль. Проте, як розповів юнак, бойова робота наших військовиків теж триває цілодобово в посиленому режимі. Захисники обладнали надійний рубіж оборони, який, за його словами, ворогові не вдасться пройти в жодному разі!
Фото та відео авторів
