Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
Ці два гармаші проходять службу в одному артилерійському дивізіоні. Разом із побратимами вони боронять незалежність та територіальну цілісність України, знищуючи ворога — спершу зі старих радянських «Гіацинтів», а тепер — зі славнозвісних німецьких самохідок PZH-2000. Цікаво, що один із них народився за кілька тижнів до проголошення Україною Незалежності, доленосного 91-го року, а другий — хоч і через 9 років, але — у День Державного Прапора України. Тож як боронять Україну ці панцергаубичники?
Ровесник Незалежності Олександр родом із Кривого Рогу. Після школи деякий час навчався в Українському політехнічному технікумі — освоював монтаж і ремонт електрообладнання. Та швидко зрозумів — не його це… Працював робітником на різних об’єктах у столиці. А рік тому з дружиною та трьома доньками з Києва повернувся до рідного міста й вирішив піти до війська. На той час 30-річний чоловік не мав жодного військового досвіду. Ба більше, не служив ніхто й із його рідних та друзів. Можливо, Сашко відчув, що настав час стати до зброї, а, може, свою роль зіграли гени, адже дідусь по материнській лінії був генералом польської армії. Так чи інакше, а рік тому, наприкінці серпня 2021 року, Олександр уклав контракт і відтоді боронить Україну. Вторгнення рашистів він зустрів під Лисичанськом. Потім був Ізюмський напрямок і — весь Донбас, де гармаші нищать окупантів то тут, то там.
— Солдат вправний та відповідальний, — розповідає про Олександра старший офіцер батареї Сергій. — Донедавна він був номером обслуги, а тепер за новим штатом є майстром – номером обслуги. Це свідчить про те, що він є одним із найбільш підготовлених військовослужбовців свого підрозділу. За час спільної служби я пересвідчився в тому, що Олександр — це вояк, який відмінно виконує свої обов’язки, і людина, на яку можна покластися.
Сам же Сашко каже, що йому поталанило з командирами та побратимами.
— З бойовими командирами завжди легко, — говорить артилерист. — Ну, і сам підрозділ — тут усі пройшли Крим, Рим і мідні труби, колектив дружний та згуртований, один за всіх і всі за одного!
Інший гармаш, Сергій, який у День Державного Прапора України відзначає свій день народження, воює в іншій батареї цього ж артилерійського дивізіону. Він служить з весни 2020 року — третій рік. Уже за кілька тижнів після укладання контракту почав вивчати військову справу безпосередньо в бойових умовах — у районі проведення операції Об’єднаних сил. І в бою здобував знання й досвід, рівняючись на досвідчених, на найкращих.
Родом Сергій із Чернігова. Він народився 23 серпня 2000 року, коли незалежній Україні вже минало 9 років, а ті, хто сьогодні веде в бій батальйони та бригади, робили свої перші офіцерські кроки. Народився в незалежній Україні й, здавалося, так було завжди й не могло бути інакше. Втім, Сергій ще був підлітком, коли сусідня держава-агресор поставила під сумнів українську незалежність, а з часом стало зрозуміло, що і сам факт існування українського народу. Тож юнак довго не думав, чим йому займатися в дорослому житті, коли в країні вирує війна — у 19 він пішов до війська, уклавши свій перший контракт.
За ці два з половиною роки було кілька ротацій на Схід та участь у багатонаціональних військових навчаннях на території країн НАТО. Та, звісно, значно більше було важких боїв на Луганщині, Харківщині та Донеччині. Боях, під час яких молодий контрактник якнайкраще зарекомендував себе на посаді розвідника-далекомірника, а згодом — старшого навідника німецької САУ PZH-2000.
— Це молодий перспективний військовослужбовець, який дуже старається, і поки в нього все виходить, — говорить про солдата заступник командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення Сергій. — А ще він мріє стати офіцером, і, я гадаю, його мрія має всі підстави втілитися у життя!
Маючи нетривалий перепочинок між боями та артилерійськими дуелями, у складі підрозділу хлопці пройшли навчання в Німеччині. Там в одному з військових містечок Бундесверу вони швидко опанували Panzerhaubitze 2000. Кажуть, гаубиця сучасна, ефективна й надійна. І, звичайно, фізично стало набагато легше, ніж було, коли воювали на буксируваних «Гіацинт-Б». Снаряди попри більший на 3 міліметри калібр — майже однакової ваги, проте, якщо з радянськими гарматами все робилося виключно вручну, то в цій самохідній артилерійській установці вони завантажуються як вручну, так і автоматично. Та й узагалі чимало процесів під час бою та експлуатації гармати стало виконувати простіше, кажуть гармаші. Звісно, на рахунку панцергаубичників уже чимало знищеної рашистської техніки та живої сили, проте поки що хлопці про це не дуже розповсюджуються — доки триває війна, не варто багато говорити, краще — мовчки багато робити, а час на статистику знайдеться після Перемоги!
