Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
23 серпня 2004 року президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено було нове свято — День Державного Прапора України, який щороку відзначається 23 серпня.
«Під синьо-жовтими прапорами зібралася сила-силенна народу…»
Державний Прапор є одним із головних символів України. Не заглиблюватимемося в сиву давнину, звідкіля бере початок історія Українського прапора, а нагадаємо лише, що прапор, який поєднав синьо-жовті кольори, вперше замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах почали використовувати під час Шевченківських та інших свят у Галичині, Буковині та Закарпатті.
25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а за кілька днів і кияни йшли окремою колоною під національними прапорами київськими вулицями. Сучасник згадував: «Зібралася сила-силенна людей. І не лише киян, а й представників інших українських міст, було чимало священників, молоді, робітників. 31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна».
Незабаром Центральна Рада ініціювала понад 100-тисячну маніфестацію. Люди прийшли з портретами Тараса Шевченка й у вишиванках. Тисячі солдатів-українців київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю». У багатьох містах відбулися подібні заходи під синьо-жовтими прапорами. Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ — полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори, ініціатором був Іван Прокопович.
Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР: «Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище в двох — блакитному і жовтому кольорах». 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до столиці Української Держави зазначалося: «Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін». Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів у Керчі до 8-ї години 30 квітня.
«Немає самостійної України і прапора теж немає…»
Після окупації України російськими більшовиками за синьо-жовтий карали. Проте були спроби підняти його. Наприклад, 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Сміливці, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс. Прапор мали побачити студенти і працівники заводу «Більшовик», які зранку повинні були збиратися на першотравневу демонстрацію. Ось витяг зі спецдонесення КДБ до ЦК КПУ: «1 травня о 7:00 ранку на даху Київського інституту народного господарства виявлено прапор українських буржуазних націоналістів. Оглядом місця події встановлено, що вивішений напередодні червоний прапор був кимось знятий і розірваний, а замість нього прикріплений націоналістичний прапор. Останній виготовлено з матеріалу блакитного і помаранчевого кольорів, розміром 86×60 см; в центрі пришиті тризуб, вирізаний з тканини чорного кольору; у правому нижньому кутку напис від руки друкованими літерами: „Ще не вмерла Україна — ще її не вбито!“. Вжито заходів щодо розшуку злочинця». 9 місяців по тому вони були знайдені і засуджені до 3 та 2 років таборів суворого режиму.
В іншому донесенні чекістів, датованому 31 жовтня 1966 року, йдеться про те, що «зафіксовано вивішування націоналістичного прапора на дроті в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. А на землі, під прапором, сміливці залишили ще й примірник брошури референта пропаганди ОУН Петра Федуна «Хто такі бандерівці і за що вони борються».
9 січня 1984 року голова КДБ УРСР С. Муха повідомляв, що «у селі Давидів Пустомитівського району Львівської області над вхідними дверима поштового відділення виявлено прикріпленим до стіни жовто-блакитний прапор розміром 40×41 см із зображенням тризуба».
За словами директора архіву СБУ Андрія Когута, «національний прапор під більшовицькою окупацією вивішували не тільки на заході, але й у Києві і на сході України. Синьо-жовтий прапор був символом, який об’єднав борців із режимом по всій країні, і документи КДБ це яскраво ілюструють. 4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України, національний синьо-жовтий прапор було піднято над Верховною Радою України, а 28 січня 1992 року Державний Прапор України був затверджений Верховною Радою України.
«Тризуб нагадує нацистську свастику…»
Державний Прапор України є символом існування Української держави, символізує незборимість нашої нації, її прагнення бути вільною. Тому для московітів та запроданців, які їм прислуговують, цей Прапор як кітска в горлі. Коли у 2014 році почала піднімати голови місцева нечисть, то насамперед свій шабаш починали зі зняття Державних Прапорів. Тих, хто їх знову вивішував чи намагався перешкодити, катували і вбивали. Зокрема, у Горлівці вони викрали депутата міської ради Володимира Рибака, який спробував скинути сепарську ганчірку і повернути український прапор. За два дні його тіло було знайдено місцевими рибалками в річці з ознаками тортур. Захищаючи український прапор, віддав своє життя і школяр із Краматорська Степан Чубенко.
Звірі у військових одностроях, захопивши населені пункти, насамперед знімають українські прапори і вивішують свої триколорні ганчірки. У сьогоднішній росії кремлівські пропагандисти називають це денацифікацією, мовляв, синьо-жотий стяг нагадує фашистський, а тризуб, як заявив один московит, до речі, уродженець Хмельниччини, «дуже схожий на нацистську свастику».
