Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Напередодні Дня Незалежності кореспондент АрміяInform зустрівся із заслуженим діячем мистецтв України, ведучим найбільших патріотичних протестних акцій останніх десятиліть, зокрема Мовного майдану і Євромайдану, Володимиром Гонським.
— Як Ви прийшли до боротьби за Україну? Вона для Вас розпочалася в 1990 році під час Революції на граніті?
— Ні. Значно раніше. Наша Студентська революція на граніті в жовтні 1990 року для мене була тріумфальним підсумком мого дитинства і юності. І єдиною нашою по-справжньому революцією, бо вона змінила не тільки систему, а й епоху. В Україні, та й у всьому світі. Є три глобальні чинники становлення людини: спадковість, виховання та вплив середовища. Мені пощастило з усіма трьома.
— Яким був Ваш шлях від Революції на граніті до Помаранчевої революції?
— Після закінчення Київського педінституту в 1991 році (до речі, під час студентської революції ми скинули з вишу імперське «ім. Горького»), я рік вчителював у с. Волошинівка Баришівського району, що на Київщині. Перші синьо-жовті прапори в Баришівці і районі — це мої подарунки.
Потім аспірантура в рідному виші, дисертація «Патріотичне виховання учнів…», викладав психолого-педагогічні дисципліни у вишах, зокрема в КНУ імені Шевченка. Не припиняв громадсько-політичної діяльності, з 1998 року — професійно, працюючи у Верховній Раді України. У «передпомаранчеві» роки виконував обов’язки керівника штабу Віктора Ющенка Голосіївського району м. Києва, проводив семінари-тренінги як експерт-викладач Міжнародного республіканського інституту (США) по всій країні. Гарячі виборчі баталії вів у Київському обласному штабі Ющенка.
Помаранчева революція на Майдані! О, скільки, виявляється, в нас патріотів, жертовних, світлих і сильних! Перемога!!!
А потім було те, що було… Я багато написав про це найбільше розчарування українців, зокрема, на сайті «Українська правда».
З 2006 року активно писав аналітичні політологічні, соціофілософські й історіософські тексти в наших провідних ЗМІ. Вони мали успіх, визнавалися топ-статтями на тій же «Українській правді» — і прихильники, і ворожі боти активно їх коментували та популяризували. А коли мої статті високопоставлені московські ідеологи стали називати «програмними текстами нового українського Геббельса», я шалено возрадувався!
«А чому б із цих текстів не зробити добру книгу?» — якось подумав я. А якби ще поєднати цю книгу зі своєю гітарою? І понести її до людей, поєднуючи патріотичну розповідь-бесіду з концертом…
— «Людина і нація. Час воїнів» — про що ця книга?
— Спочатку, у 2009 році, вийшла книга «Людина і нація». А 2012-го, побачивши, що мій задум-експеримент реалізовується вельми успішно, я видав другу книгу «Людина і нація. Час воїнів». Читачі назвали її «хрестоматією патріотизму». У ній відображена боротьба за Україну в її історіософському, соціофілософському й політичному вияві.
Окрім текстів про Героїв Холодного Яру, Армії УНР і УПА, про Голодомор та інші прояви геноциду, про мову як чинник формування людини і нації, про патріотизм як інструмент національної ідеї, Помаранчеву революцію та інші баталії, я зібрав у книзі сотні найкращих фото Героїв, історичних фотодокументів із багатьох архівів.
За десять років із цими книгами (загальний наклад — більше ніж 21 тис.) і гітарою я провів понад тисячу бесід-концертів у школах, вишах, військових частинах, бібліотеках, будинках культури, центрах української діаспори від Луганська до Барселони, від Таллінна до Бухареста… Жаль, що попередні два «ковідних» роки дещо сповільнили цю ходу.
— Яка Ваша формула виховання патріотів?
— Формулу виховання патріотів придумав не я. Можливо, я її дещо вдосконалив чи принаймні модернізував. Патріотичне виховання має глибоку історію, бо це — серцевина всього формування людини. Звичайно, мені сильно допомогла моя психолого-педагогічна наукова і практична діяльність, яку я навмисно вибрав, щоб бути максимально ефективним у боротьбі за українську людину й українську націю.
Ще в юності я зрозумів: народ, який соромиться своєї мови, не цікавиться своєю історією, не шанує героїв, не плекає рідну культуру, — це народ, що йде до самогубств. Людина без рідної національної мови, патріотизму, національної ідеї втрачає базові рушійні сили й механізми розвитку і приречена на деградацію.
Тому дуже важливо не просто банально закликати «нетямущих» любити ці універсалії людської сутности, а вміти пояснити, для «чєво ето нужно», чому не «всьо равно» і не «какая разніца». Тобто — яка конкретна роль, функції, механізми рушійних впливів цих домінант свідомості на прогрес людини, нації та людства.
Але як зацікавити, спонукати цього умовного «малороса» задуматись про це? Відповідаю і стверджую: шлях до думки, свідомості людини починається з її емоцій і почуттів! Ось моя формула: зародити в людині сильні патріотичні емоції, почуття, переживання, звідси повести її до відповідного зацікавлення, потім — до інтересів, звідси — до потреб, і, нарешті, до головного — патріотичної діяльності, його величності — Вчинку!
Як зародити ці емоції-почуття? У дитинстві — наші чудові українські колискові, казки, легенди, ігри, пісні і т. д. А для підліткового віку і старших — наша феноменальна українська героїка! Тільки не на рівні «Героям слава!» — крикнув і забув… А максимально конкретизованих (імена, біографії, вчинки) бесід, книг, фільмів, пісень тощо.
Це, якщо дуже стисло.
— Коли для Вас розпочалася російсько-українська війна?
— Ця війна триває століттями. Запах орди я відчув уже з перших днів Євромайдану: поведінка силовиків, агентура, масштаби… Пам’ятаєте? Я тоді казав зі сцени на увесь Майдан і світ: «Люди, ми маємо справу з путіним. А Янукович — це лиш його головний тітушка тут, в Україні. Сцена Майдану була тоді найвищою трибуною людства в його боротьбі зі злом. Після Майдану і трьох тижнів лікарні я разом із найкращими артистами, які взяли активну участь у Революції гідності, поїхав до наших воїнів. Понад 500 концертів по всій Україні, зокрема й на Сході, у районі бойових дій…
