Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Напередодні Дня Незалежності кореспондент АрміяInform зустрівся із заслуженим діячем мистецтв України, ведучим найбільших патріотичних протестних акцій останніх десятиліть, зокрема Мовного майдану і Євромайдану, Володимиром Гонським.
— Як Ви прийшли до боротьби за Україну? Вона для Вас розпочалася в 1990 році під час Революції на граніті?
— Ні. Значно раніше. Наша Студентська революція на граніті в жовтні 1990 року для мене була тріумфальним підсумком мого дитинства і юності. І єдиною нашою по-справжньому революцією, бо вона змінила не тільки систему, а й епоху. В Україні, та й у всьому світі. Є три глобальні чинники становлення людини: спадковість, виховання та вплив середовища. Мені пощастило з усіма трьома.
— Яким був Ваш шлях від Революції на граніті до Помаранчевої революції?
— Після закінчення Київського педінституту в 1991 році (до речі, під час студентської революції ми скинули з вишу імперське «ім. Горького»), я рік вчителював у с. Волошинівка Баришівського району, що на Київщині. Перші синьо-жовті прапори в Баришівці і районі — це мої подарунки.
Потім аспірантура в рідному виші, дисертація «Патріотичне виховання учнів…», викладав психолого-педагогічні дисципліни у вишах, зокрема в КНУ імені Шевченка. Не припиняв громадсько-політичної діяльності, з 1998 року — професійно, працюючи у Верховній Раді України. У «передпомаранчеві» роки виконував обов’язки керівника штабу Віктора Ющенка Голосіївського району м. Києва, проводив семінари-тренінги як експерт-викладач Міжнародного республіканського інституту (США) по всій країні. Гарячі виборчі баталії вів у Київському обласному штабі Ющенка.
Помаранчева революція на Майдані! О, скільки, виявляється, в нас патріотів, жертовних, світлих і сильних! Перемога!!!
А потім було те, що було… Я багато написав про це найбільше розчарування українців, зокрема, на сайті «Українська правда».
З 2006 року активно писав аналітичні політологічні, соціофілософські й історіософські тексти в наших провідних ЗМІ. Вони мали успіх, визнавалися топ-статтями на тій же «Українській правді» — і прихильники, і ворожі боти активно їх коментували та популяризували. А коли мої статті високопоставлені московські ідеологи стали називати «програмними текстами нового українського Геббельса», я шалено возрадувався!
«А чому б із цих текстів не зробити добру книгу?» — якось подумав я. А якби ще поєднати цю книгу зі своєю гітарою? І понести її до людей, поєднуючи патріотичну розповідь-бесіду з концертом…
— «Людина і нація. Час воїнів» — про що ця книга?
— Спочатку, у 2009 році, вийшла книга «Людина і нація». А 2012-го, побачивши, що мій задум-експеримент реалізовується вельми успішно, я видав другу книгу «Людина і нація. Час воїнів». Читачі назвали її «хрестоматією патріотизму». У ній відображена боротьба за Україну в її історіософському, соціофілософському й політичному вияві.
Окрім текстів про Героїв Холодного Яру, Армії УНР і УПА, про Голодомор та інші прояви геноциду, про мову як чинник формування людини і нації, про патріотизм як інструмент національної ідеї, Помаранчеву революцію та інші баталії, я зібрав у книзі сотні найкращих фото Героїв, історичних фотодокументів із багатьох архівів.
За десять років із цими книгами (загальний наклад — більше ніж 21 тис.) і гітарою я провів понад тисячу бесід-концертів у школах, вишах, військових частинах, бібліотеках, будинках культури, центрах української діаспори від Луганська до Барселони, від Таллінна до Бухареста… Жаль, що попередні два «ковідних» роки дещо сповільнили цю ходу.
— Яка Ваша формула виховання патріотів?
— Формулу виховання патріотів придумав не я. Можливо, я її дещо вдосконалив чи принаймні модернізував. Патріотичне виховання має глибоку історію, бо це — серцевина всього формування людини. Звичайно, мені сильно допомогла моя психолого-педагогічна наукова і практична діяльність, яку я навмисно вибрав, щоб бути максимально ефективним у боротьбі за українську людину й українську націю.
Ще в юності я зрозумів: народ, який соромиться своєї мови, не цікавиться своєю історією, не шанує героїв, не плекає рідну культуру, — це народ, що йде до самогубств. Людина без рідної національної мови, патріотизму, національної ідеї втрачає базові рушійні сили й механізми розвитку і приречена на деградацію.
Тому дуже важливо не просто банально закликати «нетямущих» любити ці універсалії людської сутности, а вміти пояснити, для «чєво ето нужно», чому не «всьо равно» і не «какая разніца». Тобто — яка конкретна роль, функції, механізми рушійних впливів цих домінант свідомості на прогрес людини, нації та людства.
Але як зацікавити, спонукати цього умовного «малороса» задуматись про це? Відповідаю і стверджую: шлях до думки, свідомості людини починається з її емоцій і почуттів! Ось моя формула: зародити в людині сильні патріотичні емоції, почуття, переживання, звідси повести її до відповідного зацікавлення, потім — до інтересів, звідси — до потреб, і, нарешті, до головного — патріотичної діяльності, його величності — Вчинку!
Як зародити ці емоції-почуття? У дитинстві — наші чудові українські колискові, казки, легенди, ігри, пісні і т. д. А для підліткового віку і старших — наша феноменальна українська героїка! Тільки не на рівні «Героям слава!» — крикнув і забув… А максимально конкретизованих (імена, біографії, вчинки) бесід, книг, фільмів, пісень тощо.
Це, якщо дуже стисло.
— Коли для Вас розпочалася російсько-українська війна?
— Ця війна триває століттями. Запах орди я відчув уже з перших днів Євромайдану: поведінка силовиків, агентура, масштаби… Пам’ятаєте? Я тоді казав зі сцени на увесь Майдан і світ: «Люди, ми маємо справу з путіним. А Янукович — це лиш його головний тітушка тут, в Україні. Сцена Майдану була тоді найвищою трибуною людства в його боротьбі зі злом. Після Майдану і трьох тижнів лікарні я разом із найкращими артистами, які взяли активну участь у Революції гідності, поїхав до наших воїнів. Понад 500 концертів по всій Україні, зокрема й на Сході, у районі бойових дій…
