У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
На одній із передових позицій окремої мотопіхотної бригада імені Якова Гандзюка, на Херсонському напрямку, командує підрозділом військовослужбовець із позивним «Кум».
У 2014 році він одразу вирішив піти захищати країну, але в нього мав народитись другий син, і дружина тоді сказала: «Ти хоч сина побач, перед тим як іти на війну». Дочекався, потримав його на руках, і в листопаді, закривши власний бізнес, долучився до батальйону «Вінницькі скіфи».
— Відразу потрапив у розвідку, починав свій військовий шлях старшим солдатом. Шість років прослужив у своєму батальйоні. Після цього перейшов до підрозділу, в якому служу по теперішній час, — розповідає чоловік. — Так сталося, що сімейне життя не витримало перевірку службою. Постійні ротації, полігони. Тому, коли переді мною постав вибір: сім’я чи армія, я не зміг покинути службу. Адже знав, що «велика війна» попереду, і я мушу продовжувати захищати свою державу. Вже 8 років «подорожую» Україною. Так би мовити, виграв путівку, і зовсім не шкодую.
Молодший син щодня телефонує батькові, коли є можливість, розмовляють по відеозв’язку. А старший вирішив, як і тато, вступити до лав Збройних Сил України.
— Він воює поряд зі мною. Переживаю, звісно, за нього, бо син трохи попереду, ще ближче до ворога. Але ми списуємось із ним за першої можливості. Він виконує завдання, пов’язані з мінуванням та розмінуванням територій, не завжди має змогу виходити на зв’язок, — додає «Кум». — Десь потрібно покласти «подарунок», десь потрібно зняти, щоб наші війська змогли просунутися вперед.
У лютому підрозділ «Кума» давав відсіч окупантам під Херсоном. Потім були бої за миколаївський аеропорт, коли вдало відбили наступ рашистів та не дали їм захопити Миколаїв. У підрозділі «Кума» назбиралось немало російської техніки: БМП, «Урали» з їхнім БК, гармати, танк — це лише частина з того, що окупанти «добровільно» передали ЗСУ. Військовий каже, що це життя таке: «в нас трохи менше техніки, в них трохи більше, то ми позичаємо її в довготривале користування».
Чоловік впевнений у нашій перемозі та готовий боротися до останнього за рідну землю.
— Я знаю, за що воюю. Ми на своїй землі і на чужу не ліземо. Українці на окупованій території чекають нас, а українці, що перебувають у тилу, допомагають нам та підтримують, щоб ми швидше повернули наші території. Тож зробимо все, щоб окупанти залишилися в землі і більше не «освобождалі» нашу країну.
