Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Щодня сотні тисяч українських захисників та захисниць боронять нашу країну від «асвабадітєлєй», які вдерлися на українську землю.
Військовий на позивний «Сатана» — звичайний 32-річний навідник-оператор бронетранспортера, родом із Київщини. До війни працював комбайнером. Але у 2016 році вирішив піти служити, адже переконаний, що кожен чоловік повинен захищати свою Батьківщину та свій дім.
— У 2020 році двічі був на «дембелі», але зрозумів, що цивільне життя не для мене, постійно тягнуло назад до хлопців, — згадує «Сатана». — Мій покійний батько був офіцером, пройшов Афганістан. Двоюрідний брат служив під час другої хвилі мобілізації, брав участь у боях за Донецький аеропорт. Мама зараз також служить на кордоні. Тому можна сказати, що це в нас сімейне.
Позаду в «Сатани» довгий бойовий шлях, тривалістю понад шість років: бої під Попасною, Широкиним, Щастям, Трьохізбінкою, Авдіївкою. Хлопець не один рік захищав Україну у складі 72-ї ОМБр. Нині він служить в іншому славетному підрозділі — окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, у складі якої 24 лютого прийняв бій під Антонівським мостом.
— Цю дату інколи важко згадувати. Адже сили між нами і ворогом були нерівними. Ми змушені були відступити в бік Миколаєва, — із сумом згадує «Сатана». — За населений пункт, у якому ми зараз перебуваємо, точилися важкі бої і вдень і вночі. Але нам вдалося витіснити ворога і повернути частинку нашої землі.
Хлопець розповідає, що його підрозділ просунувся вперед. Але в останні тижні окупанти наче оскаженіли, постійно працюють артилерією: по позиціях, по населених пунктах, по мирних мешканцях. На жаль, багато поранених та загиблих серед цивільного населення. «Сатана» запевняє, що головна причина злості окупантів, що ми їм насипаємо і вони зазнають великих втрат.
Останні тижні рашисти часто використовують касетні бомби. Інколи можуть застосовувати «Піон», близько шести разів по наших позиціях прилітало. Також використовують заборонені фосфорні боєприпаси. Але у відповідь вони теж добряче отримують. У нас є чим навалювати ворогу, — каже «Сатана». — До того ж ми вдало обладнали позицію та укріпили бліндажі. Адже основний принцип нашої роботи: «Чим глибше закопаєшся, тим живішим будеш».
Чому ж «Сатана»?
— У 2016 році в боях під Попасною окупанти прозвали наш екіпаж «Сатаною». Тоді командир машини загинув на місці. Був обстріл, пряме попадання в нашу техніку. Але хлопці казали, що я не розгубився, зміг дати відсіч ворогу, щоб медики забрали «двохсотого». Вважаю, що навідник може виконувати і свої обов’язки, і обов’язки командира машини. Відтоді в мене і залишився позивний «Сатана», — розповідає хлопець.
Додому чоловік повертатися не хоче, поки не здобудемо перемогу. Тому що там його чекають дівчина з дитиною, батьки та сестри. І в безпеці вони будуть тільки тоді, коли останній рашист покине українську землю або залишиться у ній назавжди.
— Тож, окупанти, приходьте в гості до «Сатани», зустріну, — наостанок додав хлопець.
