Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Війна змінює наші мрії, погляди, світогляд, у деяких випадках — сферу діяльності. Не винятком став і командир взводу одного з підрозділів окремої механізованої бригади Михайло на псевдо «Доцент».
Чоловік родом зі Львова, у 1998 році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, за спеціальність обрав географію. Відтоді Михайло поринув у вир наукової діяльності, здобувши ступінь кандидата географічних наук.
— У 1996-му я закінчив військову кафедру. Ось, власне, і весь досвід служби. Але це не стало на заваді, й 25 лютого, не очікуючи повістки, я пішов до військкомату. Місяць бойового злагодження — і мене разом із побратимами відправили захищати південні рубежі України, — пригадує Михайло.
«Доцент» каже, що дуже приємно дивувала підтримка місцевих, які зустрічали наших військових, пригощали смаколиками, цікавилися, чим можуть допомогти. Це вчергове доводило, що Миколаївщина та Херсонщина — це на 1000 % Україна, й цього ніколи й нікому не вдасться змінити.
— Звісно, спочатку було важко. Особливо у квітні-травні, коли обстріли були цілодобовими й ворог нас крив з усієї наявної у них зброї. Але саме тоді в підрозділі викристалізувалося те ядро з людей, які здатні вести за собою, ухвалювати рішення й відповідати за них. Вони можуть зробити для нашої перемоги все й навіть більше, — впевнений Михайло.
А ще «Доцент» неабияк пишається своїми студентами, випускниками та колегами, які з перших днів повномасштабного вторгнення активно почали займатися волонтерством. Вони докладають усіх зусиль, аби діставати на фронт усе необхідне нашим захисникам.
— Особливо приємно отримувати дитячі листівки чи зроблені ними ляльки та інші дрібнички. Це дозволяє не забувати, заради кого ми тут, і неважливо, як важко іноді даються бойові будні — вдома нас люблять і чекають з перемогою. І ми не маємо права їх підвести, — запевняє військовий.
До війни Михайло заснував і керував студентським науковим гуртком «Активний туризм», учасники якого займалися пішохідним, гірським, водним, велосипедним і гірськолижним туризмом, брали участь у спелеоекскурсіях. За словами військового, він дуже сумує за тими подорожами й за своїми студентами. Проте «Доцент» вірить, що незабаром матиме змогу знову пройтися стежками таких рідних Карпат і відвідати своє найулюбленіше місце відпочинку — Джарилгач.
— Насправді фізичне виснаження ніщо у порівнянні з тим настроєм, який є у наших воїнів. Сам іноді дивом дивуюся їхньому морально-вольовому ресурсу. Ще вчора то були звичайні викладачі, вчителі, будівельники, різнороби, хтось приїхав зі Львова, а хтось із Донецька чи Луганська. А сьогодні всі вони стоять в одному строю, зі зброєю в руках захищаючи рідну країну. Незалежність завжди давалася нам нелегкою ціною, виборювалася кров’ю. І нині ми знову мусимо довести всьому цивілізованому світу, що українці — нація вільних людей, — підсумував «Доцент».
Фото Дмитра Завтонова
