Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Невеличке селище Андріївка в Київській області опинилося в центрі уваги всіх небайдужих до долі України. Причиною чергового шквалу обурення від дій російських воєнних злочинців стало перше публічне зізнання російських військових, які не перебувають у полоні, але залюбки розповіли журналістам «Важливі історії» про скоєння злочинів на нашій території.
Сама Андріївка, яку визволили від російських окупантів однією з останніх — аж на початку квітня, зруйнована так само, а може й більше ніж Буча та Ірпінь.
Окупанти виганяли людей на вулицю, розстрілювали їх на фермі біля села, жили в їхніх будинках, користувались їхніми речами, брали в полон та допитували місцевих чоловіків, яким ще не виповнилось 50 років.
Звісно ж, росія усіляко заперечувала подібні злочини своїх «визволителів» і заявила про їхнє «інсценування».
НАСПРАВДІ в андріївському «інсценуванні» брав участь цілком конкретний російський «актор», єфрейтор данило фролкін — військовослужбовець військової частини 51460, тої самої горезвісної «бучанської» 64-ї мотострілецької бригади.
Під час неформального спілкування з журналістами «Важливих історій» російських воєнний злочинець відверто розповів, як разом із поплічниками на чолі з офіцерами вони грабували та вбивали мирних жителів села. Одного з них, за словами єфрейтора фролкіна, він вбив особисто.
Усі подробиці звірств, скоєних ним та його «побратимами», збігаються з історією, яку розповіла волонтерка Стефанія Пауль ще на початку квітня.
Нині свідчення військовослужбовця росармії фролкіна вже називають «ймовірно найважливішим документом цієї війни». Адже в його діях розкривається вся сутність російської армії та чітко проглядаються акти геноциду українського народу.
Цікаво, як тепер реагуватимуть на цю фактичну (поки що заочну) явку з повинною російські пропагандисти, так звані слідчі органи росії, а також Amnesty International?
Джерело: Центр стратегічних комунікацій SPRAVDI
