Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Воїни окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка на кордоні Миколаївської та Херсонської областей постійно зменшують популяцію російських окупантів. Щодня із завзятістю та натхненням воїни-танкісти бригади роблять усе можливе і неможливе, щоб захистити світ від наповзаючого мороку путінських орд.
«Мольфар» (Валентин):
− Якщо день прожив і відмінусував трохи «путопітеків», то спиш точно спокійніше, − розповідає командир підрозділу Валентин. − За останні тижні на нашому напрямку ситуація кардинально не змінилась, обстріли з боку противника продовжуються. Але ворог усе частіше веде хаотичний вогонь по населених пунктах та мирних жителях. Здебільшого мета таких обстрілів – залякування людей, психологічний тиск. Якщо брати у відсотковому співвідношенні кількість ударів по нас та по місцевому населенню, то це буде 20% на 80% відповідно.
-
- Ілюстративне фото
Роботи у хлопців багато, вони вже давно не рахують ні кількості знищеної ворожої техніки, ні живої сили противника, що й досі лежить у полях півдня нашої країни.
− Днями ми працювали по укриттях особового складу противника. Відпрацювали точно, поклали не мало окупантів, знищили 2 БМП, які рашисти розмістили в укритті. Працюємо використовуючи дрони. Коли вони пруться, щоб відпрацювати по нас, ми чекаємо, вираховуємо їхні позиції. Потім, коли вцілілі рашисти повертаються, як вони думають, до себе в тил, от тут ми і даємо їм жару, «розбираємо на молекули». Потім вони, як виживуть, ще довго бояться знову виїжджати, − додав Валентин.
Також хлопці неодноразово помічали випадки, коли ворог навіть не намагався забирати своїх загиблих. Вони просто забирають швидко речі, зброю, навіть ще з поранених, і просто тікають.
-
- Ілюстративне фото
Підрозділ у Валентина злагоджений, перевірений в багатьох боях. І мотивація у всіх тут одна, доволі проста − більше вбити російських окупантів, щоб назавжди вигнати з рідної землі.
– Лупцюємо нечисть добренько, по всій лінії відповідальності. Уже видно, що в них і техніки поменшало, й особовий склад став ще більш «збентежений». Коли вони бачать наші танчики чи хлопців з піхоти, відразу намагаються накивати п’ятами, – поділився думками навідник танка Артем. – Було навіть таке, що ми як йшли в атаку, то ворог просто з бліндажів утік, поховався за своїми БМП та танками. Постає запитання, за що їм тут вмирати? Та не нам шукати відповіді на це запитання, ми, головне, їх покладемо у ґрунт, а вони хай самі й шукають відповідь.
