У повітрі були сотні ударних безпілотників, крилаті ракети, балістика — і ще один «Орєшнік». Це вже третє відоме застосування цієї балістичної ракети середньої дальності проти…
Владислав — командир підрозділу радіотехнічних військ. Нещодавно він повернувся зі сходу України і згадує, як до 24 лютого готувалися до можливого вторгнення окупантів та не думали, що ворог вдасться до такого масштабного наступу.
— Вистояли завдяки мужності та вірі у свої сили. Ми просто робили свою роботу й особистим прикладом мотивували інших. Нашим завданням було виявлення повітряних цілей противника та вжиття заходів щодо їхнього знищення. Виявлення ворожої ракети справа нелегка. Кожна з них має свої характеристики: швидкість, висоту та траєкторію польоту, − розповів Владислав та додав. — Під час бойового чергування наприкінці березня, згадую, як о четвертій ранку ми фіксували відразу вісім ворожих повітряних цілей в районі Ізюму, що рухалися з боку російського Бєлгорода. Тоді наша ППО збила близько третини з них. З часом почали збивати дедалі більше. Часто це були російські винищувачі — Су-34, Су-35 та Су-27. У квітні помітили, що противник уже не використовує одночасно таку велику кількість засобів авіації за одним маршрутом.
З кінця лютого по квітень підрозділ Владислава кілька разів атакували ракетними ударами.
— Аналізуючи залишки уламків, можу припустити, що по нас вели вогонь ракетами Х-31П. Завдяки тому, що в районі ведення бойових дій ми постійно змінювали своє місце розташування, всіх підлеглих вдалося повернути додому живими й неушкодженими. Ми вижили тоді, щоб перемогти зараз. У будь-якій складній обстановці не треба панікувати, бо від дій командира насамперед залежить виконання бойового завдання та життя його підлеглих.
На кордоні з білоруссю, де офіцер нині виконує завдання із захисту повітряного простору України, ворог дещо активізувався.
— Наші підрозділи ППО, які діють по всій лінії кордону, готові до протидії ворогу. Професіоналізм Українського війська щодня зростає. Це стосується і питань відношення до людей, і всебічного забезпечення, і використання безцінного бойового досвіду, якого на сьогодні не має жодна країна Європи чи НАТО.
Владислав на даний момент — молодший офіцер у званні старшого лейтенанта. Проте в майбутньому бачить себе як мінімум командиром радіотехнічної бригади.
— Після перемоги я зустрінуся з рідними, аби відсвяткувати цей день у житті кожного патріота. Також хочу повернутися на місцевість, де тривали бойові дії, аби згадати кожного героя, який поклав там свою голову за вільну Україну.
