Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Майже не поміченою в російських пабліках залишилася чергова річниця від дня потоплення у Баренцовому морі атомного підводного човна «курськ» і загибелі десятків військових моряків. Проте 12 серпня виповнилось 22 роки з моменту тієї події, яку більшість військових експертів асоціюють із загибеллю всього військово-морського флоту московії.
Так, саме серпневими днями 2000-го росія як морська держава не захотіла рятувати життя своїх захисників. Ба більше, намагалася цинічно приховати загибель людей. Тоді увесь світ й побачив справжнє обличчя президента путіна та його стиль керування державою.
Нагадаємо, що навіть катастрофа такого великого масштабу та висока вірогідність витоку радіації не спонукала правителя кремля перервати свою відпустку в Сочі. Пізніше на запитання журналіста CNN Ларрі Кінга, що ж таки трапилося з «курськом», путін зі зловісною посмішкою лаконічно відповів: «він потонув».
Історія із загибеллю атомного підводного човна яскраво продемонструвала, що люди для путіна — лише гвинтики в державній машині. Адже тоді він злочинно відмовився від пропозицій британців та норвежців допомогти з порятунком моряків, бо переживав насамперед не за екіпаж, а за «військові таємниці», які ті могли знайти на «курську».
До речі, кризові комунікації навколо аварії «курська» стали бенефісом цинічної брехні путінської пропаганди. Так, не маючи технічної змоги самостійно врятувати ще живих моряків, які опинилися в пастці на дні, офіційний кремль запевняв, що аварію на підводному човні локалізовано.
НАСПРАВДІ в серпні 2000-го сповна проявилися всі характерні риси подальшого путінського правління і його ставлення до своїх військових та пересічних людей в цілому.
Саме тоді відбулося перше прилюдне придушення свободи слова в росії, коли провідного тележурналіста сергія доренка було фактично викинуто з професії за критичний сюжет про «курськ». Пізніше він таки підтримав політику путіна та став вигадувати «правильні» новини.
Натомість 22 роки тому пан путін звинуватив увесь російський «перший канал», ніби той найняв повій, які виступили, щоб дискредитувати бідного президента. На зауваження ж доренка, що це були не повії, а вдови офіцерів, путін ще раз повторив свій наратив: «Ви наймаєте повій навмисно. Дали їм по 100 доларів, щоб мене дискредитувати».
Схоже імперське ставлення до родичів загиблих моряків ми спостерігаємо також й у наш час на прикладі оголошення «зниклими безвісти» сотень членів екіпажу крейсера «москва».
Мабуть, саме в історії з «курськом» слід шукати витоки цієї «фірмової» кремлівської манери: і брехню в очі про «іх там нєт», і висміювання та заперечення звірств у Бучі тощо.
Отже, 12 серпня 2000 року, коли «курськ» зник у глибинах Баренцового моря, а вся росія потонула у брехні та байдужості. Тоді ж на московії поховали й правдиві новини та чесних журналістів. На жаль, це російське море фейків і людської крові згодом дісталося берегів України.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій SPRAVDI
