«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Сергій на позивний «Повар» ще з 2014 року нищить рашистів у складі одного з армійських підрозділів. Свій бойовий шлях він розпочав на Донецькому напрямку, коли боронив аеропорт, а потім підступи до Авдіївки.
— Перше справжнє розуміння, що я на війні, прийшло, коли по нас відпрацювала ворожа артилерія. Пізніше під час чергового обстрілу з «Градів» я дістав осколкове поранення. На жаль, наш медик під шквальним вогнем не міг до мене потрапити, а тому довелось діставатися позицій самотужки, — говорить Сергій.
Після лікування та реабілітації у медзакладі військовий повернувся до свого підрозділу, аби продовжити розпочату справу, — нищити ворога.
— З часом зрозумів, що дуже важливо вміти надавати домедичну допомогу на полі бою. Часто трапляється, що під час поранень поруч може не бути бойового медика. У цьому випадку кожна хвилина є дорогоцінною, аби врятувати себе чи побратима, − зазначає військовослужбовець. — Для себе я вирішив пройти спеціальну підготовку та опанувати цю важливу справу. Уже через певний час я отримав медичний рюкзак і у своєму підрозділі виконував обов’язки бойового медика.
Свій перший досвід надання допомоги Сергій запам’ятав добре. Це сталося на Запорізькому напрямку на початку широкомасштабного вторгнення рф.
— Військовий мав важкі осколкові поранення обличчя та кінцівки. Як виявилося пізніше, це був мій товариш. Упізнати його зміг лише по деякому тактичному спорядженню на військовому однострої, — пригадує Сергій. — Від побаченого спочатку розгубився, але відразу взяв себе в руки і почав надавати допомогу. Перебинтував голову та наклав турнікет на поранену кінцівку. Далі відправив його на евакуацію. На щастя, він вижив і нині проходить реабілітацію у військово-медичному закладі на заході України.
Наразі «Повар» продовжує рятувати життя своїх військових побратимів. Його підрозділ перебуває на передових позиціях та успішно нищить ворога на Донецькому напрямку. Завдяки вмілим діям Сергія було врятовано чимало українських захисників.
— Дуже помітно, що рашисти зовсім не шкодують свій особовий склад. Ми неодноразово відмічали, що вони здійснюють свої вилазки досить непрофесійно та невиважено. Наприклад, можуть вийти на відкриту місцевість чи дорогу. Наявними вогневими засобами ми відразу відсікаємо подібні штурмові спроби, — ділиться враженнями воїн.
За словами Сергія, тактика українських підрозділів зовсім протилежна. Кожна тактична дія досконало планується, аби вберегти життя військових. Однак у війні без втрат не буває, а тому дуже важливо вміти володіти азами домедичної допомоги. Цьому повинен вчитися кожен захисник.
Під час вогневих контактів чи ворожих обстрілів можуть бути різні поранення. Переважна частина цих поранень саме осколкові чи контузія. Також під час поранень найчастіше гинуть саме від крововтрати. За статистикою це трапляється у 70-80 % подібних випадків, якщо не надати вчасно допомогу.
− Насамперед мені необхідно зупинити кровотечу та хоча б мінімально стабілізувати пораненого в польових умовах. Далі його передаю на евакуацію, де вже нададуть кваліфіковану допомогу у пристосованих для цього приміщеннях. Я розумію, що на мені велика відповідальність і від цього залежить життя моїх бойових побратимів. Намагаюся постійно вдосконалюватися та набувати нових знань, − підсумовує Сергій.
Воїн впевнений, що нашу націю не зламати, і він разом із побратимами готовий й далі нищити російського агресора, наближаючи перемогу.
