Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Нещодавні події на Балканах у межах непростих відносин між Сербією та Косово вкотре привернули увагу світової спільноти до долі цих європейських країн. Українців ситуація, що виникла, цікавить насамперед під кутом зору протистояння широкомасштабній збройній агресії російської федерації.
Про Косово, його відносини з Сербією, позицію світової спільноти і значення того, що відбувається на Балканському півострові, говоримо з експерткою Катериною Шимкевич.
Довідково: Катерина Шимкевич − кандидатка історичних наук, доцентка кафедри права і публічного управління Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, керівниця Аналітичного центру балканських досліджень, гостьова лекторка Масарикового університету (чеськ. Masarykova univerzita) у м. Брно, Чехія.
− Коли і як з’явилася держава Косово, і яким є її нинішній статус?
− Косово до 2008 року було автономною частиною у складі Сербії. Це регіон західних Балкан. 17 лютого 2008 року Косово в односторонньому порядку проголосило незалежність. З того моменту новопосталу державу визнали понад 100 країн світу. Серед них Хорватія, Чорногорія, США, більша частина держав-членів ЄС, за винятком п’яти − Кіпру, Греції, Іспанії, Словаччини та Румунії. Також за останні півтора року багато держав, здебільшого африканських країн, своє визнання Косово відкликали.
− Чи можна сказати, що Косово має унікальний міжнародно-правовий статус?
− Так, безумовно. Косово − це унікальний прецедент, тому що навіть на міжнародному рівні немає консенсусу щодо самопроголошеної республіки Косово. 2010 року було рішення міжнародного суду ООН, який надав так званий консультативний висновок щодо декларації про незалежність Косово. У ньому зазначено, що декларація і акт проголошення незалежності Косово не суперечать міжнародному праву.
З другого ж боку, попри те, що понад 100 країн Косово визнали, лишається низка держав, які статус Косово як суверенної держави не визнають. При цьому в Конституції Сербії, у різних нормативних документах, які стосуються оборони і національної безпеки Косово позначається як південна провінція Сербії.
− Чи є серед тих країн, які не визнають Косово, ключові гравці на міжнародній арені, голос яких особливо вагомий?
− Це насамперед уже згадані 5 країн ЄС. Вони, суто теоретично, якщо Косово подасть заявку на вступ до Європейського Союзу, можуть виступити проти того, щоб цю заявку задовольнити.
− Якою є офіційна позиція держави Україна в питанні визнання державності Косова?
− Україна Косово не визнала. 2008 року, коли Приштина проголосила незалежність, то Україна зайняла позицію невизнання, підтримуючи територіальну цілісність Сербії. Після 2014 року ця позиція набула іншого змісту, що пов’язано з тимчасовою окупацією Криму, проведенням там псевдореферендуму і включенням Криму до складу російської федерації.
− Чи є обґрунтованим порівняння ситуації з Косово і ситуації з Кримом, до якого часто вдаються російські пропагандисти?
− росія дійсно посилається на Косово як на прецедент, причому більшою мірою не у плані визнання анексії Криму, а задля визнання сепаратистських квазідержавних утворень так званих лнр і днр. Насправді ж такі посилання безпідставні. По-перше, Косово − це майже моноетнічна держава, де більшість (понад 90%) становлять косовські албанці. Точна кількість сербів невідома − вона варіюється від 5 до 10 %. По-друге, свій рух за відокремлення від Сербії мешканці Косова почали самостійно, без зовнішнього впливу. Рух за відокремлення розпочався ще від початку 1980-х років.
Україна ж з такими проблемами, як відокремлення Криму чи кримських татар, ніколи не зіштовхувалася. Тобто такого бажання відділитися від України, яке демонструвало Косово, у Криму не було. У Косові ж масові акції відбувалися вже від початку 1980-х років − десятки тисяч активістів виходили на вулиці Приштини, вимагаючи надати Косову статус республіки у складі тодішньої Югославії. В Україні таких процесів не відбувалося − ні у Криму, ні на Донбасі.
Отже, відмінностей більше, ніж подібностей, і тому теза, яку намагається вкидати росія, є маніпулятивною.
− Чим спричинене чергове загострення у стосунках між Сербією та Косово? Це часто пов’язують з позицією рф і бажанням кремля роздмухати полум’я війни також і на Балканах. Чи варто шукати в останніх подіях «руку москви»?
− Нинішнє загострення у стосунках Косова та Сербії − вже далеко не перший конфлікт подібного штибу. Все почалося з 2011 року, коли під тиском Брюсселя країни погодилися підписати тимчасову угоду про визнання документів та номерних знаків одні одних. Це означало, що можна вільно переміщатися між двома країнами, і Косово не повинно було певний час вводити окремішні документи.
Термін дії угоди збіг 2016 року, однак її поновили до кінця 2021-го. З огляду на це чергова ескалація почалася минулої осені, наприкінці вересня. Напруга тривала два тижні і була, на мій погляд, значно більш загрозливою, ніж ситуація, яка виникла 31 липня.
Тоді до кордонів Косова і Сербії стягнули війська, і спецпризначенці Косова, і KFOR.
Довідково. KFOR або Міжнародні сили з підтримки миру в Косові − міжнародний військовий контингент під орудою НАТО, відповідальний за забезпечення стабільності в Косові.
Восени 2021 року високою була вірогідність того, що Сербія таки перейде кордон. були блокади, були сутички. Врегулювати ситуацію вдалося завдяки вручанню офіційного Брюсселя − за посередництва ЄС було підписано нову двосторонню угоду про те, що введення косовських номерних знаків знову відкладається. Проблему вирішили таким чином: у разі, коли автівка з сербськими номерами в’їжджала на територію Косова, її номерні знаки заклеювалися спеціальними наліпками нейтрального кольору, щоб приховати сербські прапорці. Аналогічна процедура відбувалася з косовськими номерами, коли автомобіль з Косова в’їжджав на територію Сербії.
Термін дії угоди передбачав шість місяців. Він сплив і зрештою 29 липня уряд Косова заявив, що остаточно переходить до заміни номерних знаків сербів, які мешкають на півночі Косова і їхніх документів під час перетину кодону на косовські. Це спричинило негативну реакцію у Белграді. 31 липня серби заблокували два контрольно-пропускні пункти − «Яриньє» та «Брняк», і це, власне, стало початком чергової гострої фази.
Тобто ця ситуація тягнеться ще з осені минулого року і навіть від 2011-го. Коли сплив термін попередніх домовленостей, питання мало вирішитися остаточно, однак знову відбулося загострення.
Щодо «руки москви», то навряд чи варто її шукати конкретно в цій ситуації. Міркування щодо того, що росія певним чином через ЗМІ підштовхувала уряд Альбіна Курті до якихось рішучих дій, безпідставні. Однак у ширшому контексті сербсько-косовського протистояння й загалом ситуації на Балканах кремль, звичайно, відіграє активну роль. Постійно здійснюються певні потрібні росії «вкиди» у сербський інформаційний простір, завдяки яким кремль дуже активно підігріває сербські реваншистські настрої. Саме в цьому ми можемо бачити «руку кремля», і путіну дуже вигідно, щоб невелика локальна суперечка переросла у серйозне протистояння і навіть прямий конфлікт. росії вигідно, щоб Сербія розпочала пряме військове вторгнення у Косово з метою повернення його під контроль Белграда.
Тобто, коли суперечка між Косово та Сербією виникла, росія максимально активно доклалася до її роздмухування. Через підконтрольні ЗМІ кремль поширював неправдиву інформацію, штовхаючи сербське суспільство до загострення конфлікту.
− Якою є ситуація у сербсько-косовському протистоянні станом на сьогодні?
− Можна сказати, що її вкотре поставили на паузу за посередництва американського посла в Косові Джеффа Ховеньєра, який провів переговори з Александаром Вучичем та Альбіном Курті. Сторони домовилися про відтермінування рішення до 1 вересня. Однак після цього знову пролунали заяви обох лідерів про те, що домовитися вони навряд чи зможуть. Тобто, це пауза, але це пауза гаряча.
З другого боку, певний діалог відбувається. Тому, на мою думку, на Балканах війни не буде. Триватиме конфлікт, який загострюватиметься і розвиватиметься.
Потрібно враховувати, що у Косові перебуває кількатисячний контингент миротворців НАТО, і Вучич на цей фактор зважає, запевнюючи, що воювати з НАТО він не збирається, так само як і переходити кордон.
− Чи є небезпека в конфлікті на Балканах для України?
− путіну вигідно відкрити «балканський фронт». Якщо вийде підштовхнути Сербію і Косово до війни − це найкращий варіант. Однак кремль влаштує і повільне загострення конфліктної ситуації без військових дій. Це буде постійно привертати увагу ЄС, США, НАТО, Туреччини на вирішення балканського питання і, відповідно, відволікатиме їх від України. Якщо ЄС переключиться на Сербію та Косово, то європейські політики повільніше реагуватимуть на потреби України й українців. Так само це відволікатиме увагу НАТО.
А якщо конфлікт розвиватиметься, то він може перекинутися ще і на Боснію і Герцеговину, де є Республіка Сербська. Член президії Мілорад Додік мріє вивести Республіку Сербську зі складу Боснії і Герцеговини. Якщо до косовського конфлікту додасться ще і боснійський, це може стати серйозною проблемою, яка відтягне на себе увагу ключових гравців значно сильніше, ніж конфлікт між Косово та Сербією. Ось це вже можна буде вважати справжнім відкриттям «балканського фронту».
− Що має робити у цій ситуації Україна?
− Україна тримає свій «балканський фронт» доволі виважено, наша офіційна позиція цілком продумана і лишається нейтральною щодо Косова. Жодних різких кроків з боку українських дипломатів, українських політиків бути, на мій погляд, не повинно. Усі зроблені 31 липня і 1 серпня офіційні заяви цілком виважені й зводяться до того, що слід зберігати спокій, шукати шляхи до мирного врегулювання конфліктної ситуації та запобігати маніпулятивним діям росії на Балканах.
