Чи враховують під час рекрутингу до війська освіту та досвід цивільної роботи за фахом у цивільному житті? Попит на які нові посади в Силах оборони створив стрімкий…
Голова наглядової ради Благодійного фонду «Подільська громада» Андрій Дручинський в інтерв’ю АрміяInform розповів про те, як українці допомагають нашому війську.
Сьогодні нікого не здивуєш волонтерською діяльністю українців: тисячі наших земляків у цей скрутний для країни час протягнули руку допомоги її захисникам. Благодійний фонд «Подільська громада» — одна з організацій, що долучилися до цієї справи ще на початку 2014-го. Але наша розмова з головою наглядової ради Андрієм Дручинським про справи Фонду сьогоднішні, його внесок у перемогу над ворогом.
— У районі АТО/ООС ви побували десятки разів, доставляючи гуманітарну допомогу, спілкувалися, звісно, з нашими вояками. Скажіть, і ви, і вони розуміли, що відносне затишшя на фронті може ось-ось закінчитися?
— Ті хлопці, з якими спілкувався, досить насторожено ставились до цього затишшя. Адже та сторона постійно його порушувала, піддаючи наші позиції артилерійсько-мінометним обстрілам. А снайпери? Тому впевненості, що росіяни рано чи пізно не вдадуться до широкомасштабного наступу, не було. Але, як сьогодні кажуть воїни, їм і у страшному сні не могли наснитись ті жахіття, які московити накоїли і продовжують коїти на нашій землі зараз.
— Після 24 лютого діяльність Фонду зазнала змін? Люди не втомилися жертвувати кошти, мовляв, армія — це інституція держави, і нехай вона і піклується про неї?
— Кардинальних змін у нашій діяльності не сталося. Відповідаючи на другу частину запитання, скажу так: люди втомилися не стільки жертвувати кошти, скільки втомилися від цієї клятої війни. На Вінниччині сьогодні практично немає села чи міста, вихідці з яких би не пройшли через АТО/ООС чи сьогодні не були на фронті. Люди здебільшого з розумінням ставляться до проблем в армії, і тому жертвують хто що і скільки може. Навіть пенсіонери зі своїми мізерними пенсіями віддають по 50–100 гривень. У них єдине бажання — дожити до перемоги над ворогом. А ще люди справедливо висувають єдину вимогу до нас, а саме: щоб їхні кошти витрачалися за призначенням і оперативно.
Наведу такий приклад. Мешканці однієї вінницької багатоповерхівки зібрали 50 тисяч гривень на заміну в будинку системи електроживлення. Та коли почалася війна, їхні представники прийшли до нашого офісу та принесли всю цю суму. При цьому сказали, що «електроживлення почекає, а за ці гроші краще придбати кілька якісних бронежилетів».
— У Вінниці, як і в будь-якому іншому обласному центрі, чимало підприємців. Скажіть, Андрію, як вони допомагають армії?
— А куди ж подінуться (усміхається). Наші бізнесмени — люди серйозні і відповідальні. Принаймні більшість. І розуміють, що своїми статками зобов’язані, попри всі проблеми, через які їм довелося пройти, — саме Українській державі, рідні і близькі багатьох з них сьогодні зі зброєю в руках теж захищають рідну землю. Тому долучаються до формування вантажів із власної ініціативи. Зокрема, структурні підрозділи банків, що діють у нашому місті, Вінницький олієжиркомбінат, продавці м’ясного павільйону Центрального ринку, магазин «Віва спецодяг», представники інших комерційних структур: всіх і не перерахуєш. У них така ж вимога, як і в пересічних селян: їхня продукція повинна бути доставлена до вояків. Звісно, що вимоги дюдей неухильно виконуються. Коли б ми хоч раз схибили, з нами ніхто не мав би справи.
— Ви на власний розсуд визначаєте, чого найбільше потребують вояки, чи вони звертаються до вас із відповідними проханнями?
— Ми підтримуємо з ними зв’язок і обізнані зі всіма їхніми проблемами, у розв’язанні яких можемо допомогти. Нещодавно повернулися з одного з південних регіонів, де сьогодні гаряче. Перед тим, як туди вирушити, зателефонували командирам, вислухали їхні побажання. Зважаючи на них, доставили в підрозділи допомогу.
Загалом, після широкомасштабного вторгнення російської орди ми побували на Чернігівщині, Миколаївщині, Харківщині, відвідали Краматорськ, Словянськ, Бахмут, Лисичанськ, побували в розташуванні морпіхів із 36-ї бригади, окремого штурмового полку Сухопутних військ ЗС України. Що відвезли? Запчастини до автомобілів, генератори, бензопили і звичайні сокири, без яких не обійтися під час спорудження тих же бліндажів чи взводно-опорних пунктів, будматеріали тощо.
У 2014-му році наше військо було, як мовиться, голодним і холодним. Сьогодні ситуація діаметрально протилежна. Утім, після 24 лютого ми доставили в підрозділи понад 500 тонн продуктів. Зокрема, ковбас, тушонки, макаронів, різних смаколиків.
З активістом-волонтером Станіславом Даніловим доставили на передову тепловізори, продукти, воду та речі першої необхідності. Зробили це коштом вінницьких айтівців із компанії Exadel Ukraine.
— Головою представницької ради Фонду є відомий співак Віктор Бронюк…
— О, Віктор вирішує, як ми жартуємо, стратегічні завдання. Зокрема, щодо придбання за кордоном автомобілів. Він належить до тих людей, які без зайвого галасу роблять свою справу. Лише останнім часом йому вдалося особисто «пригнати» майже 10 автівок різних модифікацій. Так, вони не нові, але у відмінному стані, і командири тих підрозділів, яким ми їх вручили, вельми задоволені.
— Ваш Фонд опікується також і пацієнтами одного з військово-медичних клінічних центрів…
— Так, там сьогодні лікуються військовики-фронтовики. На жаль, серед них багато з тяжкими пораненнями, лікування яких є не лише довготривалим, а й потребує чималих коштів. Міноборони робить все можливе, щоб ці хлопці якомога швидше стали на ноги. У прямому розумінні цього слова. Але й ми намагаємося хоч якось допомагати. Тому зустрічаємося з керівниками Центру, цікавимося, в яких саме медпрепаратах є потреба, і намагаємося оперативно їх діставати. У цьому нам допомагають як наші фармацевтичні фірми, так і закордонні партнери.
— Закордонних партнерів багато?
— Не так вже й багато, але є. Зокрема, у Польщі, Румунії, Німеччині, Нідерландах. Вони прекрасно розуміють, що українці стали жертвою нелюдей, знають про ті звірства, що московити коять на нашій землі. І, окрім висловлення співчувань, надають нам всебічну допомогу.
— Нещодавно вас відзначили почесною грамотою «за значний особистий внесок у відновлення військових автомобілів однієї з частин, дієву участь у забезпеченні її потреб».
— Не хотів про це говорити, але якщо запитали… Ми шефствуємо і над 9-м окремим мотопіхотним батальйоном ЗС України. Створювався він як підрозділ Територіальної оборони з жителів нашого міста і називався «Вінницькі скіфи». Сьогодні «скіфи» беруть безпосередню участь у боях з окупантами.
— З місцевою владою Фонд співпрацює?
— Звичайно. Нам — кажу це без анінайменшого перебільшення — дуже пощастило з мером міста. Адже саме за активного сприяння Сергія Моргунова підрозділи ЗС України, Національної гвардії, Тероборони отримали допомоги на сотні мільйонів гривень. Усі громадські лорганізації на кшталт нашого Фонду знають, що при виникненні будь-яких проблем у цій сфері їх діяльності вони можуть розраховувати на допомогу Сергія Анатолійовича.
