Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Одна з причин бойових втрат — це виникнення паніки під час бою чи в момент обстрілу. Паніка — це несподіване загальне сум’яття підрозділу, що позбавляє волі до боротьби, змушує втікати від небезпеки, руйнує злагодженість і, як наслідок, викликає тимчасову кризу психологічної стійкості. Про те, як цьому можна протистояти, читайте далі в матеріалі.
Як зазначено у методичному посібнику «Теорія і практика управління страхом в умовах бойових дій», панікою як психічним явищем можна керувати. У натовпі, охопленому панікою, є щонайменше три різнорідні групи.
Перша — особи у стані вкрай важкого афекту — вони втратили орієнтування, несвідомо прагнуть втечі й діють автоматично.
Друга — люди, які зберегли здатність орієнтуватися, але сприймають події поверхово. В разі рішучих і наполегливих дій з боку командування вони здатні підкоритися наказу та виконувати дії службового порядку.
Перша та друга групи разом становлять близько 20 % від складу групи, що зазнала паніки.
Третя група — це більшість осіб, які перебувають у панічній юрбі, мають достатньо ясну свідомість і нерідко розуміють ситуацію та свої обов’язки. Під впливом страху й загальної тенденції вони також роблять необдумані дії. Однак саме ця, третя велика група людей становить опору командира в боротьбі з панікою.
Як подолати паніку в бойовій обстановці? Переглянемо практичні рекомендації.
- Усунення причини паніки — відбиття контратак, знищення бойових засобів противника, ліквідація наслідків бою, тобто картин поразок та жертв, недопущення зустрічі з охопленими панікою людьми.
- Ізоляція джерела паніки — усунення з поля зору осіб та груп, що провокують паніку в інших своїм виглядом, станом, поведінкою, розмовами.
- Недопущення причин виникнення паніки — фізична бадьорість, відпочинок, харчування, знання обстановки, контакти з людьми, зайнятість роботою, активний вплив на противника.
- Звуження зони поширення паніки можливе шляхом переформатування групи, локалізація її придушення проводиться за допомогою збудження, навіювання та навіть примусу людей до ефективних дій проти ворога щодо подолання небезпеки.
У боротьбі з панікою вирішальну роль відіграють командири всіх рівнів. Від них вимагається:
- по-перше, безперервність керування військовослужбовцями, знання обстановки, вироблення правильних рішень, постановка завдань, підтримання порядку та організованості;
- по-друге, надихати особовий склад, запалювати в підлеглих бойовий азарт, спрямований на знищення ворога;
- по-третє, підтримувати власний авторитет як особистості, як відповідальної посадової особи.
Одразу після інциденту командир має провести роботу з ліквідації наслідків пережитої підрозділом паніки, адже паніка є своєрідною кризою в психології підрозділу. Вона залишає «хворий слід», стає причиною збереження індивідуального страху, знижує психологічну гнучкість підрозділу в наступних бойових зіткненнях.
Тому бойове використання такого підрозділу за змоги варто здійснювати тільки після проведення відповідної роботи. Зокрема виявити всіх осіб, які проявили психологічну нестійкість, і, якщо є змога, усунути їх із підрозділу; організувати відпочинок та відновлення сил військовослужбовців; обговорити ситуацію, що склалася, і спільно зробити висновки; правильно ввести підрозділ у бойові дії.
У подоланні наслідків паніки чи стресу, пережитих у бойових умовах, варто враховувати досвід провідних армій світу. Зокрема ізраїльські фахівці вважають, що запорукою ефективного контролю психологічного стану військовослужбовців є розподіл рівнів відповідальності посадових осіб, а саме: командира, офіцера «захисту душі», командира вищого рівня, офіцера соціальної допомоги, колег по службі.
Як показує досвід Ізраїлю, психологічна допомога є найуспішнішою, коли вона надається задовго до початку бойових дій. Однак і після пережитого в бою час є вирішальним чинником у наданні психологічної допомоги. Бойовий шок і травма війни обов’язково діагностуються безпосередньо на полі бою. Це пов’язано з високою вразливістю бійця в цьому стані через ступор, дезорієнтовані активні дії, які роблять його відкритою мішенню для ворога. Людей у такому стані ізраїльські військові одразу ж евакуюють з поля бою як поранених і скеровують на обов’язкову реабілітацію.
Кожен бойовий підрозділ ЦАХАЛу під час висування на полі бою супроводжує військовий лікар із бригадою, де є людина, навчена виявляти гострі психічні травми. На полі бою або на етапі евакуації за межі зони військової операції у разі потреби проводиться перша психологічна допомога. Якщо в цьому немає потреби — вся психологічна реабілітація проводиться вже у шпиталі.
