Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Коли головний сержант стрілецького батальйону одного з підрозділів морської піхоти штаб-сержант Олександр на псевдо «Генерал» з’являється в полі зору підлеглих, ті одразу якось підтягуються і ловлять кожне його слово. Всі знають, що дисципліна для нього — першочергова. І в цьому питанні він ніколи не піде на поступки.
Свій авторитет у підрозділі штаб-сержант здобув ще з перших днів. Воно й зрозуміло, адже в чоловіка неабиякий військовий та бойовий досвід.
— Мій шлях у війську почався зі строкової служби, яку я проходив у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді в 1999–2000 роках. За плечима також служба у внутрішніх військах МВС України на посаді помічника начальника військових нарядів спеціальної патрульної роти. Але то було не зовсім моє, тож після завершення контракту звільнився, щоб спробувати себе в іншому. Потім 4 роки пропрацював у Державній пенітенціарній службі України (загального і суворого режимів). Проте і там не відчувалося, що на своєму місці, — пригадує Олександр.
Справжній бойовий досвід чоловік здобув у 2016 році. Тоді він проходив службу в батальйоні охорони та оборони штабу оперативного командування «Південь» на посаді головного сержанта взводу автомобільної роти.
— У мене було багато ротацій у складі одного з батальйонів морської піхоти. Про той час можна багато згадувати, бо то історія справжньої підтримки, дружніх порад, допомоги та спільних бойових завдань: знищення ворожої техніки, відбиття штурмів противника, прикриття побратимів і, на жаль, втрат, — пригадує «Генерал». — Контракт закінчився і я знову вирішив щось змінювати, тому далі була служба в зенітно-ракетному полку. А потім — спроба повернутися до цивільного життя, яка якщо чесно, після всіх років у війську, давалася важко.
Звісно, маючи за плечима такий досвід, 24 лютого, одразу як пролунав перший вибух, Олександр не вагався й почав збиратися. І вже о 9-й ранку знову був у строю з тими, хто найближчий за духом, — з морськими піхотинцями. Спочатку на посаді головного сержанта роти, а потім — головного сержанта стрілецького батальйону.
— Сержанти — це ті, хто постійно з підлеглими: на полігонах, у пункті постійної дислокації та на передовій. І чим краща їхня підготовка, тим більше впевненості в тому, що всі завдання будуть виконані в повному обсязі. Адже вони мають вміти підготувати особовий склад до будь-якого розвитку подій, допомагати, навчати і передавати свій бойовий досвід, — пояснює Олександр. — А ще, що не менш важливо, вміти слухати, вчасно оцінювати ситуацію та спрямувати людину. Тобто до ролі «мами-тата» додається ще й така собі роль психолога.
Штаб-сержант говорить, що нині в його підрозділі всі сержанти — мобілізовані, тобто переважна більшість вже має певний досвід і є надзвичайно вмотивованою. Це сприяє швидкому проходженню злагодження в бойовому підрозділі.
— Є певні труднощі в підготовці сержантського складу категорії 40+. Адже досить важко перевчати та ламати закладені за радянських часів стереотипи, утім, вони стараються і готові вчитися. Загалом, саме жага до знань українських військових — наша рушійна сила. Це відрізняє нас від ворога. З початку війни побачили, що треба змінювати тактику. Так і зробили. Противник цього не очікував. Крім того, ми постійно самовдосконалюємося, оновлюємося та швидко опановуємо новітнє озброєння, тому у ворогів — жодних шансів поставити Україну на коліна. Ми готові зустріти їх на 101%, — підсумовує «Генерал».
На запитання, чи не втомився він від війни, Олександр з усмішкою відповідає, що аніскільки. І не тому що це «легка прогулянка», навпаки, іноді здається, що впадеш від виснаження. Але завжди в найважчі моменти немов відкривається друге дихання, а в думках лише одне: «Якщо не ми, то хто?».
Фото автора
