Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Наші люди не впускають можливості посміятися над лідерами окупантів, які відвідують, наприклад, африканські країни, мовляв, крім «бананових республік» їм і їздити більше немає куди. Але, коли днями Президент України Володимир Зеленський приймав у Києві президента Гватемали Алехандро Джамматтеї, напевно ті ж самі коментатори наперебій сипали «експертними оцінками»: для чого нам та Гватемала, що від неї можна отримати, хіба це досягнення — візит лідера якоїсь країни третього світу! І так далі…
Насправді, для адекватної оцінки таких візитів потрібно знати лише дві речі: принцип роботи ООН та інших глобальних міжнародних організацій і зміст офіційних заяв після подібних переговорів.
Для прикладу, візьмемо цитату зі спільної заяви лідерів України і Гватемали, зробленої 25 липня:
«Президент України високо оцінив чітку та послідовну позицію Гватемали на підтримку суверенітету й територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів».
Глави держав рішуче засудили неспровоковану, невиправдану та незаконну загарбницьку війну Росії проти України, а також підтвердили свою чітку налаштованість підтримувати відповідні кримінальні розслідування з метою притягнення до відповідальності всіх винних у воєнних злочинах РФ в Україні. Високі сторони заявили про готовність спільно просувати ініціативу щодо заснування Спеціального кримінального трибуналу для покарання за злочин агресії, скоєний Росією проти України».
Ще раз: у Гватемали є чітка і послідовна позиція, країна засуджує російську агресію і підтримує розслідування та кримінальний трибунал за злочини.
Із цією інформацією повернемося до першого питання — основи роботи міжнародних організацій.
Організація об’єднаних націй (ООН) від початку створювалася як майданчик для зведення сторін конфлікту та вирішення відповідних питань. А саме вирішення засноване на голосуванні майже 200 країн світу (точніше — 193). І тут важливо усвідомити, що голос потужних США чи Франції важить рівно стільки ж, як і голоси Вануату, Тувалу або той же Гватемали.
Інше питання, що невеликі країни, як правило, дивляться на позицію регіональних лідерів. Наприклад, те, як голосує на Генеральній асамблеї ООН Індонезія, визначає позицію чи не третини держав Азії. Саме тому, українська дипломатія не лише підтримує дружні стосунки із нашими потенційними союзниками (США, Японія, Євросоюз, члени НАТО тощо), а й шукає шляхи продуктивного діалогу з країнами, які ті самі активні «інтернет-експерти» не зразу знайдуть на карті світу.
«Маємо розуміти, що будь-яке глобальне рішення має бути підтримане щонайменше 2/3 країн Генеральної Асамблеї, — нагадує з цього приводу багаторічний постійний представник України при ООН Володимир Єльченко. — Єгипет, Бразилія, Індонезія — від їхньої позиції залежать ще 40-45 країн».
До речі, якщо когось цікавить ця тема, то її фахове обговорення відбулося в Українському кризовому медіацентрі. Серед спікерів був уже згаданий Володимир Єльченко, а також колишні міністри закордонних справ України Валерій Чалий і Павло Клімкін та чинний глава Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
Окрім питання міжнародної підтримки України учасники обговорили можливі шляхи виключення росії з усіх можливих міжнародних організацій та те, як цім організаціям припинити бути прикриттям для російських агресивних дій.
