Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Донедавна Василь Кметь очолював Наукову бібліотеку ЛНУ імені Івана Франка. Багаторічний директор домівки паперових артефактів та унікальних стародруків франкового вишу — знаний науковець, історик-дослідник та бібліограф, який досить часто допомагав кореспондентам АрміяІnform у підготовці матеріалів про цікаві та маловідомі сторінки історії нашої держави. До того ж Василь Федорович, як бібліограф, відомий тим, що в давніх документах та стародруках відшукував факти, які руйнують сучасні наративи російської пропаганди та їхні шовіністські меседжі в бік України та українців. Онук січового стрільця Василь Кметь вірно служить українській науці та її популяризації за кордоном.
Однак із початком широкомасштабної російської агресії в лютому цього року він разом із колегами науковцями був змушений змінити площину діяльності, поєднавши наукову думку із винахідливістю волонтерського напрямку. Львівські науковці ЛНУ імені І. Франка згуртувалися у громадське об’єднання під назвою «#Львів_ОПІР», аби допомагати співвітчизникам, що були змушені покинути власні домівки через навалу «руского міра», та нашим воякам, які обороняють Україну від військової агресії рф.
− Я часто повторюю тезис, що Україна нині веде цивілізаційну війну. Як вела її й сто років тому, — наголошує Василь Кметь. — Ворог той самий і цілі, що він переслідує, абсолютно не зазнали змін із плином часу. Наша наукова спільнота, користуючись власними зв’язками в науковому світі, від лютого місяця активізувалась у практичній площині. Ми почали допомагати біженцям та військовим.
Й імпровізована штаб-квартира волонтерів-науковців умовно розділена на так звані лабораторії, де можна знайти і книги, і засоби гігієни та медицини, і харчі, і, звісно, військове спорядження.
Зі слів Василя Кметя, багато допомоги іде з-за кордону. Колеги-науковці з Польщі, країн Скандинавії, з Франції мобілізувалися, аби допомогти своїм побратимам в Україні.
Чимало студентів та представників професорсько-викладацького складу ЛНУ імені І. Франка нині захищають Україну зі зброєю в руках у складі різних підрозділів сил оборони держави. То ж і наукова волонтерська група отримує запити щодо потреб військових, як кажуть, з перших вуст. До того ж і самі науковці проявляють кмітливість та винахідливість, аби допомогти воякам.
− Ми маємо зв’язки із іншими волонтерськими групами та об’єднаннями. Нещодавно навели контакти з невеликим швацьким цехом у одній з територіальних громад у карпатському регіоні. Маємо можливість постачати невеликі партії добре відшитого спорядження. Як то ремінно-плечові системи, підсумки, комплектуємо індивідуальні аптечки. Є запити на безкаркасні ноші для медиків передової. Спочатку відшиваємо пробну партію. Даємо тестувати. Далі вносимо корективи за побажаннями вояків. От нині вже думаємо про осінь та зиму. Будемо виготовляти для наших солдатів захист від дощу. Тому вже консультуємось із знавцями та шукаємо відповідні лекала для пошиття дощовиків, — розповідає Василь Кметь. — Якусь частину спорядження закупляємо. Зокрема, і за кошти від наших закордонних донатерів. З їхньою допомогою купляємо в Європі автівки та тепловізори.
Слід додати, що деякі елементи з практики львівських науковців знайшли і військове застосування. Зокрема, прямо в себе в осередку волонтери «#Львів_ОПІР» налагодили виробництво «штормових сірників». Василь Кметь та його однодумці у прямому сенсі змусили мокре горіти. Адже просочений воском та оброблений лаком сірник не лише загорається після контакту із водою. Але й горить до 5 хвилин, як міні-свічка.
− Це компонування досвіду наших географів-мандрівників та потреб армійців. Ми розробили технологію виробництва, пакування сірників у герметичні капсули. І тепер передаємо їх нашим підопічним, — каже волонтер-науковець.
Географія розсилання волонтерської допомоги досить обширна. Зібрана «опорівцями» допомога потрапляла навіть до потребуючих у тимчасово окупованих російськими загарбниками територій.
− Я не буду розповідати деталі. Але одна з наших посилок із потрібними і необхідними речами через понад місяць мандрів дісталася навіть до окупованого Бердянська. Хочеться, щоб наші громадяни, наші люди, які в силу різних причин опинилися під окупацією, знали — вони не самі! Ми з ними! — зазначає Василь Федорович.
