Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
АрміяInform продовжує розповідати цікаві історії про наших земляків, котрі за покликом серця полишили своє комфортне цивільне життя та пішли захищати Україну від московської навали. Сьогодні мова піде про Володимира Дякуна — молодого хлопця з Прикарпаття, котрий тільки будував свою майбутню кар’єру за кордоном, працюючи в одній із відомих чеських фірм. Та краще життя для себе та українців він все ж таки вирішив здобувати у боротьбі з російськими окупантами. Аби потім жилось усім, як живе цивілізована Європа.
— Не секрет, що досить багато українців їздять галасвіта у пошуках кращої долі, я був одним із таких, — розповідає Володимир. — Мав час і працювати, і відпочивати, іншими словами — насолоджувався життям. Проте завжди приїжджав до рідного Франківська, до рідних та знайомих. Україна — це моя Батьківщина, я завжди був готовий воювати за неї, що, в принципі, й сталося.
24 лютого Володимир був у рідному селі під Калушем. Новини про вторгнення чужинців в Україну просто шокували його і він практично одразу ухвалив для себе рішення — захищати рідну землю.
У військкоматі юнака записали до резерву та сказали, що передзвонять, коли потрібно буде. Чекати, звичайно, хлопець не хотів.
— В Івано-Франківську я познайомився із чоловіками, котрі тоді кооперувались у добровольче формування та готувались їхати на північ України, — пригадує Дякун. — Багато з них уже проходили військову службу та за кілька тижнів їх у повному складі відрядили до однієї з механізованих бригад, котра тоді боронила столицю. 17 травня, не сказавши рідним куди їду, аби не переживали — я взяв квиток на потяг до Києва. Там мене зустріли хлопці з 72-ї механізованої бригади та забрали до себе.
У частині доброволець підписав відповідний контракт та відправився на полігон навчатись військової справи. Підготовка проходила швидко.
— Я ніколи не тримав у руках зброї, але мені у всьому допомагали побратими і я їм за це дуже вдячний. Напевне їхні настанови, поради та інколи навіть і прочухани сьогодні рятують моє життя, — зазначив Володимир.
Незабаром Володимиру Дякуну присвоїли звання старшого солдата. Нині він вже у складі кулеметної обслуги американського «Browning M2» нищить окупанта на Донеччині.
— У нас просто суперовий та дуже дружній колектив. Таких у цивільному житті не знайдеш, — переконує Володимир. — На війні я побачив, якими згуртованими бувають люди: військові, волонтери та небайдужі українці, всі, наче брати та сестри, стоїмо одне за одного, ніколи не залишаючи у тяжкі хвилини. Разом виконуємо складні завдання, не даємо москалям просунутись далі на українські землі.
Підрозділ, у якому служить старший солдат Дякун, добре зарекомендував себе на передовій. На їхньому рахунку сотні ліквідованих російських солдатів та офіцерів, а також десятки знищеної ворожої техніки.
— Я повернусь додому лише з перемогою, а вона точно буде, — переконує Дякун. — Передаю вітання своїм рідним і близьким в селище Перегінське. Дуже скучив за всіма, але знаю, що я тут потрібен і мушу допомагати побратимам нищити окупантів. У цьому мені допомагають колеги, Бог та американський «Браунінг»…
