Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Наші зенітні ракетні війська наводять жах на пілотів окупантів. Вони дохідливо пояснюють, що шастати в українському небі їм аж ніяк не варто, бо шанс залишитися живими у них є лише, якщо пощастить вчасно катапультуватись.
Сьогодні забезпечує спокій українців у небі підрозділ зенітних ракетних військ повітряного командування «Південь», частиною якого є воїн на позивний «Барбер».
Оборонцям українського повітряного простору байдуже хто ти, в якому званні, який профі, на чому та як ти летиш: якщо ти рашист — тебе збивають. Залізним доказом цього є неабиякий список здобичі повітряних мисливців підрозділу, де служить «Барбер»: за час війни вони збили 25 повітряних цілей, і мова не йде про картонні БПЛА — на рахунку дивізіону числяться літаки Су-30, Су-35, Су-34СМ, баражуючий літак-ретранслятор Іл-22ПП, а також гвинтокрил Ка-52. Підрозділ також уражав наземні цілі: воїни знищили скупчення установок БМ-21 «Град» та ЗРК «Тор» разом з окупантами, які метушились навколо.
«Барбер» із династії військових
Його дід був офіцером радіотехнічних військ, батько нині служить у ТрО, а брат − в іншому підрозділі зенітних ракетних військ. Сам хлопець закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, де колись служив і його батько. Здобувши освіту, військовослужбовець за розподілом потрапив у свій підрозділ. Перший бойовий досвід молодий офіцер здобував у районі ООС. Там воїни його підрозділу виконували завдання з прикриття позицій, несли бойове чергування, проводили регулярні тренування.
До слова, «Барбером» чоловіка почали називати за його хобі. У вільний час від виконання бойових завдань він лише за допомогою однієї машинки робив побратимам охайні зачіски.
«Знищуйте все, що бачите, − в небі своїх немає»
Усе кардинально змінилося 24 лютого 2022 року. Тоді вночі вздовж українського кордону на радарі з’явилась велика кількість рашистських повітряних цілей. Понад 50 літаків курсували в повітрі — чекали команди перейти в наступ. І о четвертій ранку злочинний наказ путіна надійшов — орда сарани кинулась через кордон.
Підрозділ «Барбера» чекав на визначеній позиції, адже навіть сліпому було ясно — рашисти не дарма підняли в повітря чи не всі свої літаки. Ворогом було нанесено масований ракетний удар по вже спорожнілих точках попередньої дислокації, після чого в бій полетіла авіація. Дивізіон встановив зв’язок з командуванням і отримав наказ: «знищуйте все, що бачите, − в небі своїх немає». І наші мужні воїни почали методично знищувати ворожу навалу. Отримавши цілевказівку — азимут, елевацію та відстань до цілі — розрахунок довернув полотно радара, засік ворога, пуск — точно в ціль. У своє перше бойове застосування зенітно-ракетного комплексу воїни знищили три цілі.
Серед ворогів немає людей
У «Барбера» немає докорів сумління щодо його роботи, він не переймається марним співчуттям до ворога. Ворог є ворог, вони прийшли не з квітами, а з бомбами, тому хороший ворог — це той, що на два метри під землею. Хоча, у випадку з ворожою авіацією, не завжди залишається щось, що можна поховати.
Чоловік родом із Харкова, де живуть рідні його та дружини. Туди ж 23 лютого поїхала його кохана — на декілька днів провідати своїх батьків на зараз уже вщент зруйнованому районі Салтівки. Рашисти обстрілювали цей житловий масив касетними бомбами та «градами» — тепер Салтівці може «позаздрити» хіба що безлюдна Прип’ять.
Коли підрозділ «Барбера» розташувався на Харківщині, з ним зв’язалась його дружина.
— У час, коли ми заїхали в Харківську область, подзвонила дружина і сказала: «У нас тут все погано, постійно літають винищувачі та бомбардувальники, місто просто знищують». І вже 8 березня ми збиваємо три цілі. Після того подзвонила і подякувала, сказала, що їх стало менше. А ми почали працювати ще більше, — розповів воїн.
Кадри зруйнованого рідного міста «Барбера» жахають через нелюдську жорстокість окупантів. Салтівка — це другий Маріуполь на півночі, в 30 кілометрах від кордону мишебратської росії. Від будинків там залишились обгорілі купи будівельного сміття. Тому у ставленні до ворога сумніватись причин немає.
— Ніякого відчуття не було, коли били по ворогу. Бо серед них нема людей.Хіба жива істота може вчиняти таке щодо інших? Хіба гідний військовий може виконувати злочинні накази та вбивати мирних?
Коли я бачу суміщення зрубів ракети з ціллю, командир кричить: «є, промах у нормі» (ціль знищена) — це найкращі моменти за час війни. Ми врятувалине одне життя, — підсумував він.
«Що ми кажемо смерті? − Не сьогодні»
«Барбер» згадує березневі морози. Їхній зенітно-ракетний комплекс не один раз виходив з ладу через нелюдські умови праці й брак рук — технічним обслуговуванням, на відміну від західних країн, займається саме бойовий розрахунок. Через морози виходила з ладу електрика, її потрібно було швидко лагодити, адже залишатись на одному місці довго не можна — коли позиція «засвічена», туди неодмінно прилетить «калібр», або ворожий літак на малій висоті й запустить протирадіолокаційну ракету, яка наводиться на випромінення РЛС.
— Потрібно було багато чим ризикувати. І кожен раз, коли ти працюєш по цілі — цей раз може бути останнім, тому що на кожному винищувачі стоїть радар — ти граєш у кішки-мишки з супротивником. І кожен день ми питаємо себе: «Що ми кажемо смерті? − Не сьогодні», − зазначає захисник.
Недооцінювати ворога — злочинна недбалість
«Барбер» говорить, що устаткування та обладнання авіації росії перебуває на високому рівні. Ворога недооцінювати не можна, адже це може бути останньою помилкою у твоєму житті.
— Це професійні військові. Авіація у них технічно і кількісно перевищує нашу. Щоразу після збиття нами ворожих цілей супротивник змінює тактику: постійно змінює напрямки атаки, заходить на інших висотах. Іноді один із літаків працює як приманка — чекає, поки ми його засвітимо на радарі, а вже після цього залітає бойова група — і ми вимушені по них працювати з виявлених ворогом позицій. Але робота є робота: є ворог, і його треба знищити. Хай якими «проспиртованими бомжами» їх не бачать люди, далекі від експертної думки професіоналів, які служать на передовій, їх багато і вони становлять серйозну небезпеку для будь-кого, хто перебуває в Україні, − говорить воїн.
Брат «Барбера» також служить у зенітних ракетних військах. Його підрозділ збиває ракети, які являють собою небезпеку, насамперед для цивільного населення України — ворог б’є по школах та дитсадках, які у своїх брехливих зведеннях називає «базами націоналістів» та всілякими подібними нісенітницями. До слова, підрозділ, де служить брат героя, з початку широкомасштабної війни збив 27 ракет та літальних апаратів (на момент інтерв’ю).
Запорука перемоги — це безпека в тилу
Батьки героя з Харкова виїжджати не хочуть — це їхній дім, їхня рідна земля. У Харкові залишається багато патріотів, вірних громадян України, яких не зламала і не залякала путінська орда. І казочки про «рускій город Харків» росіян та окремих проросійських політиків, які, слід зазначити, вже почали поступово перевзуватись, це фікція і повна нісенітниця.
— Я би не робив поспішних висновків з приводу того, що Харків проросійський. Дуже багато харків’ян — патріоти України, і окремі індивіди не впливають на загальну картину. Принаймні, в моєму колі спілкування немає жодного сепаратиста. Можливо, і на півдні ще залишились потенційні колаборанти, які ще не нюхали касетні бомби «руского міра». Тут є деякі люди, які цього хочуть, але його не буде ні в якому разі. Ми всі ляжемо кістьми, але цього не станеться, — впевнено відповідає «Барбер».
Військовий — це назавжди
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі «Барбер» удостоєний звання повного кавалера ордена «За мужність». Захисник продовжує виконувати бойові завдання і в майбутньому не планує покидати зенітні ракетні війська. Але для цього спочатку треба перемогти у війні.
— На мою думку, якщо війна не закінчиться восени, то затягнеться років на 2. Взимку ворог не прагнутиме воювати, нині вже окопуються, риють бліндажі, бетонують позиції. І зиму вони захочуть пересидіти в позиційній війні, як у нас було 8 років у районах АТО та ООС. Чим скоріше нам поставлять зброю — тим скоріше закінчиться війна, — підсумовує він.
Фото автора
