До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
З огляду на те, що попередній авторський «анамнез» про традиції окозамилювання і примітивну армійську показушність росіян та їхніх посіпак читачам однозначно «зайшов» (для тих, хто не встиг почитати, ознайомитись із цим opus magnus можна за посиланням). То продовжимо в тому ж дусі. І поговоримо про певні тенденції у… россучліті.
Як не дивно, але деякі представники російського племені все ж таки подолали еволюційний бар’єр рівно настільки, аби засвоїти абетку і так-сяк навчитися читати. Звідки ми про це дізналися? Це результат польових досліджень: під час обшуку окопів, що їх кинули «руські вітязі» тікаючи від українського війська, серед мотлоху та протермінованих сухпаїв часом трапляються книжки.
Ну як книжки, чтиво, що його споживають воєнізовані адепти руського міра, лише з дуже значною натяжкою можна віднести до світу нормальної літератури. Втім, як би сказав один всесвітньо відомий засновник психоаналізу герр Зігмунд Фройд, крізь призму цієї графоманії можна простежити усі втаємничені бажання, що ними марять ті, хто приніс війну в Україну.
Перед тим, як почати наше заглиблення в літературні вподобання росіян — невеликий історичний відступ. Десь наприкінці «нульових» у тогочасній літературі країн СНД виник напрямок, що дуже швидко оформився у окрему серію книг: така собі «фантастика переднього краю», або ж «наші там».
Якщо ви бодай трішки знайомі з маститими авторами типу Желязни, Хайнлайна, Толкієна, або ж Азімова — ні, це не про їхню вагову категорію. Класична наукова фантастика, чи фентезі — це про глобальне. У ній герої мандрують Всесвітом у космічних кораблях та відкривають нові планети, стикаються з одвічним парадоксом часу і мандрів у ньому, осмислюють філософію контактів з позаземним розумом чи штучним інтелектом. Загалом, крізь призму вигаданих історій різного ступеня інтенсивності автори демонструють одвічну проблему боротьби добра і зла, та роль людини в цьому процесі.
Подейкують, що одна з книг у дусі так званої альтерісторії стоїть навіть на поличці у кремлівського коротуна. І російське чтиво подібного штибу — це «атдєльная і асобая» гілка деградації друкованого слова. По-іншому і не скажеш. Адже де ще побачиш акумульовані в одному сюжеті людські пороки, та ще й притрушені зверху мішурою бравади, реваншизму та мілітаристської пропаганди? Інтригуючи, хіба ні?! То ж давайте детально розглянемо, як за допомогою низькосортного друкованого чтива за пару десятків років на росії виросло покоління рафінованих убивць, гвалтівників та мародерів.
«Ванька-історик»
Хоча тут, напевно, треба застосувати інший термін, який у їхніх казках підкреслює альтернативну розумову обдарованість головного персонажа. Бо із віслючою впертістю вірять у власну посконність. За роки застосування масової пропаганди росіяни відточили звичку знаходити «рускій слєд» у історії планети майже до абсолюту. Застосовуючи псевдоекспертів та цілу фабрику телепропагандистів під назвою «Рен ТВ», вони десятиліттями лили своїй аудиторії у вуха маячню на кшталт «знайдено докази того, що єгипетські фараони говорили російською», або ж «у відкладеннях тріасового періоду знайдено кришталеву труну з тілом жінки, що має російську зовнішність», або ж «руси-арії розводили динозаврів на м’ясо». Ні, я от серйозно зараз. І якщо вірити лічильникам переглядів такого от контенту на YouTube, то споживачів цього марення нараховується мільйонами.
Ну а ділки від графоманії із російськими паспортами забезпечили абстрактним Ванькам текстовий варіант цього безумства. Жанр «воєнно-історічєской» фантастики може запхнути головного героя, який, звісно, російський Ванька у будь-який історичний, або навіть геологічний період існування планети Земля. Потрапляння «Ваньки» в минуле/майбутнє/паралельну реальність насправді в цій книзі — вторинний процес. Основний — нашкрябати карколомну історію у межах наративів панівної на росії партії, уподобань їхніх фріків від псевдоісторії та амбіцій кремлівського коротуна. Одним словом, потрапивши деінде російський Ванька, спираючись на власне знання і розуміння майбутнього, досвід та уміння, намагатиметься змінити картину того, що має відбутися, прекроїти реальність так, аби у фіналі постала «вєлікая і магучая расія», а усі вороги (здебільшого це підступні англосакси, або інші представники країн зі сталими традиціями демократії), зазнали нищівного фіаско.
Ванька в таких ситуаціях поводиться як слон у порцеляновій крамниці. Що, зрештою, зрозуміло: вони так себе поводять і в реальному житті. То чому б писаці-графоману не впровадити цю звичку у абсолют?! Мовляв, ви і ваша історія буде розвиватися виключно так, як це вигідно росіянам! Якщо ви пручатиметесь — то будете знищені!
Написане колись американцем Реєм Бредбрі оповідання «Гуркіт грому» застерігало людей від жартів із парадоксом часу. Випадково роздушений мандрівниками в минуле доісторичний метелик «відпустив» пружину катастрофічних змін плину історії. І коли герої оповідання повернулися додому, то не пізнали світ, адже він змінився. Але це — класична фантастика для розумних і вдумливих людей. Російська писанина розрахована на зворотний процес — привчити читачів до того, що абсолютною нормою є «все змінити та поламати тільки для того, аби догодити своїм егоїстичним захцянкам».
Як приклад, наведу вам анотацію до одного з таких опусів. Даруйте, що російською, але з пісні слів не викинеш. Отже: «Наш современник попадает во времена древнего античного мира. Только что завершилась Вторая пуническая война. Римляне начали свое восхождение к величию. Но на Ближнем Востоке идет своя игра с очень высокими ставками. Александр Громов волею случая вмешивается в ход событий. Он попадает в самый центр борьбы за власть наследников династии Селевкидов и действует так, как ему велит совесть и честь…»
У цій анотації особливо дражливо читати про честь і сумління, адже росіяни на практиці довели, що не мають ані першого, ані другого. Воно і не дивно, «Ваньки», як представники окремого конгломерату, чия історія є або вигадкою, або привласненою в інших етносів, намагаються в такий спосіб застовбичити собі в площині того, що вони вважають літературою, образ і репутацію «обраного» народу, який формував порядок денний впродовж усіх описаних епох. Даруйте, росіяни, але це місце вже зайняте! І для млявої свідомості посполитого росіянина такий фрейдизм з видаванням бажаного за дійсне, діє, як добряче проносне. «Ваньок», які начиталися подібних книжок, починає тягнути на подвиги та інші месіанські звершення. І певний відсоток намагається скоригувати історію вже в реальності, підряджаючись іти воювати проти своїх сусідів. Але, як каже приказка, «не хвалися ідучи на рать». Бо в кращому випадку кожного такого «коректора історії» в Україні знаходить свій чорний пластиковий пакет.
«Ванька-спецпризначенець»
Як уявити пересічного росіянина? Та дуже просто: абсолютна і безпросвітна побутова сірість з незначною поправкою на матеріальні статки. Нездатність, та й небажання змінити навколо себе щось на краще. Боягузливе задкування перед сильними: згадайте, як вони натовпом бігають від одного поліцейського, або шугаються від нахабних кадирівців. Але кожен Ванька хоче виглядати героєм. Ну, або принаймні відчувати приналежність до прошарку «диво-богатирів». Тому книжки про подвиги супер-дупер «спецназівців» усіх мастей і кольорів у них в особливому респекті. Ділки-графомани під зав’язку наситили російський ринок низькоякісним чтивом про «магущєство рускава оружия».
І тут ми підійшли до описання ще однієї літературної пастки, в яку потрапляють недалекі Ваньки на росії. Пастка «цехової приналежності». Так-сяк, але більшість російських Ваньок, що старші 40 років, служили у війську. А відтак, кольорові книженції з брутальними картинками на обкладинці пробуджують уяву, що у чтиві є і про нього. Особливо, якщо там є «спіцназ» з автоматом ВАЛ«, діє на них, як вогонь свічки на метелика: купляють, читають, і…остаточно «їдуть дахом». Адже контент, яким напхане таке чтиво, може звести з розуму кого завгодно.
От, до прикладу, анотація одної такої: «Спецназовец Николай Смирнов, после своей героической смерти, попавший в параллельный мир, где продолжается Вторая мировая война, все-таки добрался до Родины. Его не смогли остановить карательные отряды СС и агенты гестапо. Но дома его ждут новые испытания: нацисты готовы приступить к первой фазе тотального уничтожения русского народа: в городах начинаются облавы, мирных жителей сгоняют в гетто. Николай решает помочь им, ведь он не может бросить соотечественников в беде!»
І навіть якщо пересічний російський Ванька служив у стройбаті, під впливом такого карколомного для психіки чтива він обов’язково, напевно, пригадає, як був «дєдушкой». Потім поплаче за ковбасою по 2.20 і, якщо мозок остаточно поплавило, а роботи в його рідному Задрипанську все одно нема, то почимчикує такий суб’єкт до місцевого військкомату. Ба більше, що по телевізору говорили про якихось «фашистів» в «братской Украінє».
Ну а далі, як у відомій нині пісні: «Ванька-встанька, що таке? Приготуй собі пакет!»
«Ванька-винахідник»
Ще одне оспіване, прости Господи, «фантастами» на росії — паталогічна тяглість мешканців цієї частини суходолу до крадіжок, плагіату і паразитування на інтелектуальних можливостях інших. Причому у самому огидному мілітаристському прояві.
Річ у тім, що ці самі російські книжки про «альтернативну історію» та «потраплянців» обов’язково наділяють центрального персонажа знаннями і навичками військово-технічного та наукового характеру, які дозволяють йому створити найбільш сприятливу для росіян сюжетну розв’язку. Ні, сам особисто цей фігуральний «герой» ніколи нічого не винаходить і не придумує. Втім, російські писаки із задоволенням смакують на сторінках свого чтива моменти, коли їхній персонаж тупо і примітивно копіпастить винаходи людства задля досягнення власних меркантильно-мілітаристських інтересів.
Як це виглядає? До прикладу, перемістився суб’єкт у часі років на 100 назад, маючи в голові… креслення автоматичної зброї. Звісно, він докладає зусиль, аби ту зброю виготовити і обернути проти інших. І це марення деструктивним науково-технічним прогресом в россучліті буквально маніакальне. Кожен «потраплянець» у російській «фантастиці», замість чогось корисного для людства, вигадує щось на кшталт автомата Калашникова. Навіщо? А щоби усіх навколо перемогти та завоювати! І щоб ніхто навіть і шансів не мав опиратися!
Зрештою, ось вам ще одна анотація, щоби багато не розписувати: «Чтобы изменить историю, не требуется никаких „попаданцев“. А нужен талантливый оружейник, который пробьется к Петру Первому со своими революционными изобретениями. Меткая стрельба из винтовальной фузеи при осаде Нарвы производит на царя такое впечатление, что он жалует мастера офицерским чином и повелевает спешно наладить производство нового нарезного оружия.
Успеет ли конструктор исполнить высочайший приказ и обучить отборные стрелковые части русской гвардии к Полтавской битве? Предотвратит ли оружейная революция Прутскую катастрофу?..»
Тут, як кажуть, no coment. Бажання вбивати багато і швидко сочиться у них з усіх шпарин. А нереалізовані історичні амбіції змушують авторів раз за разом в уяві «показувати америці кузькіну мать». Чи може альтернативна фантастика народжувати позитивні сюжети? Звісно може. До прикладу, один з всесвітньо відомих авторів написав повість, де людина, за певних обставин опинившись у Європі часів Темних віків, змінила світ майбутнього на краще. Як? Та дуже просто — замість зброї і провідних методів масового вбивства вона дала людям того часу …пеніцилін. Через зроблений на пів тисячі років раніше антибіотик не відбулося масового вимирання людей під час епідемій чуми і холери. І золотий вік на землі наступив значно раніше.
Але…російські Ванькі такого не читатимуть. Знаєте чому? Бо в таких сюжетах не має того, що вони люблять найбільше: війни, загарбань і вбивств!
Ванька-виживальщик
Сюрвайвелізм — напрямок у фантастиці не новий. Але якщо у європейських авторів фокус дій центрального персонажа обертається навколо чинників, які роблять людину людиною. І дозволяють такою залишатися навіть під тиском важких обставин. Будь то падіння астероїда, чума зомбі, або ж ядерна катастрофа.
То російські експлуатанти цього літературного сегмента перетворили його у справжній «гімн мародерству». От буквально, як колись співали в одній радянській пісні «усе навколо народне — все навколо моє»!
Опинившись в скрутній ситуації центральний персонаж такого чтива навчає пересічного російського Ваньку декільком моментам. Перший — усі навколо вороги! Тобто, яку книжку не відкрий, там бравий російський виживальщик перше, що робить — це озброюється до зубів. Зазвичай, грабуючи найближчий збройовий магазин.
Друга премудрість судного дня від авторів з рфії — усі, хто стоїть між тобою і припасами, мають бути знищені! Тому ГГ пачками відправляє на той світ тих персонажів, кому пощастило вижити, але не пощастило володіти так потрібними росіянину ресурсами: їжею, пальним, боєприпасами, ліками.
І третій посил зі сторінок чтива з такою репутацією: греби під себе усе, а там вже розберешся! І тому левову частку таких книжок займають нудні описи рейдів за усіляким необхідним з точки зору ключового персонажа «хабаром».
Пригадайте, як діяли російські окупанти в Бучі, Ірпені, Макарові та інших згвалтованих та розграбованих ними українських містах і селах. Вдирались у хати, брали, що хотіли. По праву сильного і озброєного. Бо просто могли це зробити і жадали чужого добра. Скільки з цих потвор виховали в собі це відчуття зверхності та вседозволеності завдяки подібного роду літературі — не відомо. Але чомусь реальна поведінка солдатів ворога в Україні та літературних персонажів російських фантастів-виживальщиків збігається дуже і дуже. Збіг? Не думаю!
«Ванька-ксенофоб»
У розмаїтому букеті пороків російського суспільства, а набір той розлогий, не буде зайвим згадати про наріжний камінь, який робить усю цю гидоту монолітною — зверхність щодо представників інших народів. І це я не лише про умовно «фантастичну» їхню «літературу». Варто згадати анекдоти, які видумували «совки», аби принизити не російську частину радянського суспільства. Або ж усі вибрики їхніх туристів за кордоном, які на відпочинку на закордонних курортах мають за обов’язкову опцію напитися до свинячого стану, вчинити дебош та почати принижувати місцевий персонал. Після таких ганебних реприз росіян у закордонних туроператорів та готельєрів навіть присутня «лакшері» опція — відпочинок без присутності громадян рф.
Власне тому, очікувати, що книжні персонажі-Ваньки будуть поводити себе якось інакше — марно. Ба більше, щодо України та українців.
У кожній книжці де росіянин-потраплянець поринає в минуле чи альтернативну реальність, обов’язково присутній бодай один епізод, де ГГ протистоїть страшним «бЕндеровцам». Це, так би мовити, обов’язковий елемент сюжету, що його вимагає офіційна російська пропаганда. Центральний персонаж такого чтива упродовж усієї сюжетної лінії своїми думками, словами та діями буде анімувати тези, які знайомі нам завдяки російській пропаганді. Мовляв, росіяни та українці — «адіннарот». А той, хто із цим не погоджується — кандидат на знищення. І от після того, як усі ми з вами бачили жахливі кадри з українських територій, де якийсь час хазяйнували російські окупанти, чи можна говорити, що усі сценарії із російських книжок — це виключно фантастика?! На жаль, ні!
Якщо ми уявимо, що книга — це дзеркало, то що, дивлячись у книги власних авторів, бачать сучасні рашисти ?!
Там, де ми бачимо махрового реваншиста з нереалізованими амбіціями, вони можуть вгледіти «особу, що впливає на хід історії». Звичайний боягузливий мародер, гвалтівник та вбивця їм ввижається «героїчним російським солдатом». Інтелектуальний паразит, плагіатор і ментальний нездара для них — «науковець-винахідник чогось, чому аналогів немає». Обернута з ніг на голову дійсність та вивернуті навиворіт людські чесноти — це не фантастика. Це не сюжет антиутопії Орвелла. Це сучасна росія і рашисти, які її населяють.
Колаж автора
