Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Від початку широкомасштабного вторгнення росії до України багато вінничан об’єднались задля допомоги українським захисникам. Не залишився осторонь і колектив одного з місцевих вищих професійних училищ.
Спочатку викладачі та працівники навчального закладу допомагали одному із підрозділів Збройних Сил України. Вони збирали кошти на потреби військовим, надавали ковдри та матраци, медикаменти, а пізніше стали плести маскувальні сітки.
— Нині ми допомагаємо конкретним підрозділам, у складі яких захищають країну на передовій наші знайомі. Збираємо кошти, на які вони вже купують необхідні речі, — розповіла кореспондентці АрміяInform координатор гуманітарної допомоги Ольга Лісова, яка в мирний час в училищі працювала практичним психологом. — Сама чудово розумію, наскільки важлива для військових наша підтримка, адже в мене син на війні.
Згодом волонтери почали допомагати і внутрішньо переміщеним особам. Адміністрація закладу, яку очолює директор Михайло Бевх, виділила для їх проживання два своїх гуртожитки та забезпечила переселенців потрібними речами, зокрема одягом та засобами гігієни. Для дітей створили ігрову кімнату, яку волонтери обладнали стільчиками та столами, та організовували дозвілля. Багато організацій долучились до цієї допомоги.Це приватна школа «Лілея», Вінницька міська рада, студентська рада.
— Дітей потрібно було морально розвантажити від усіх жахіть, з якими вони стикалися у своїх рідних містах. Адже в нас багато родин, які приїхали з Сєвєродонецька, Маріуполя, Краматорська, Попасної, Лисичанська, — додала Ольга Лісова. — Ми дуже вдячні нашим волонтерам, які організовували різноманітні квести, майстер-класи, концерти. Нині я намагаюсь працювати з дітьми за психологічною програмою «Діти-Війна». Проводжу тренінги і для їхніх батьків, на яких ми намагаємось позбутись болю, що сидить всередині цих людей.
На початку березня викладачі училища організували свою роботу так, щоб, крім викладання уроків для студентів, мати змогу працювати на кухні.У такий спосіб для внутрішньо переміщених осіб було організоване 3-разове харчування. До цієї справи долучились багато організацій, зокрема, «Людина в біді», «Спільна справа», «Медейра», «Лікарі без кордонів». Згодом Вінницька міська рада включила навчальний заклад до проєкту «Датська рада», що виділив кошти для закупівлі необхідних побутових речей переселенцям.
— Вінничани — неймовірні люди, — згадує Інна Цюпка, яка з початком широкомасштабного вторгнення почала працювати кухарем в училищі.—Було безліч ситуацій, коли старенькі бабусі приносили 10 картоплин, декілька морквин, загалом усе, що мали самі, аби допомогти людям, яких спіткала війна. Від таких ситуацій серце просто розривалося. Навесні приносили закрутки, тепер запрошують обривати ягоди на компот. Працівники училища приносять з дому зелень і овочі. Усі працюють як один великий механізм. Переселенці теж долучаються до роботи. Є у нас чоловіки, які ремонтують проводку, інший на своєму автомобілі розвозить по волонтерських хабах необхідне за запитами.
Розповіла Ольга Лісова не лише про роботу волонтерського центру, а й поділилась історіями переселенців, які зачепили її за душу.
— Одного разу до нас волонтери привезли бабусю і її доньку в піжамі. Жінок вивезли з Сєвєродонецька без документів та одягу, вони спочатку взагалі не розуміли, де перебувають. Донька постійно тікала, губилася у просторі. Ми усіма силами намагалися їм допомогти.Коли вони вже трохи адаптувались, розповіли, що по їхньому будинку був прильот і вони вибігли, в чому були одягнені, так потім і тікали. Нині намагаємося відновити їхні документи, —розказала пані Ольга.
Своїми спогадами про історії переселенців, які приїхали у Вінницю, поділилася й Інна Цюпка:
—До нас приїжджали маріупольці, які просто раділи свіжому повітрю. Адже,залишаючи місто, вони минали місця з такою кількістю загиблих, що трупний запах в’їдався в машину, не залишаючи місця чистому повітрю. А минулого тижня мені на кухні допомагала переселенка із Сєвєродонецька. Їй зателефонувала сусідка і сказала, що в них більше немає будинку, їм просто нікуди повертатися. Тоді жінка одразу впала в істерику, а за 20 хвилин рашисти ракетами обстріляли Вінницю. Це був величезний стрес для неї: дізнатися, що більше немає твоєї домівки і одразу почути звуки вибухів по місту, де вона знайшла прихисток.
Адміністрація училища запевняє, що, попри всю складність, будуть і надалі працювати і допомагати як військовим, так і внутрішнім переселенцям. Адже вони розуміють, що і від їхніх зусиль залежить здобуття нашої Перемоги.
