У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Московіти, розпочавши 8 років тому «визволення Донбасу» і «створення новоросії», пішли шляхом, започаткованим ще леніним та його посіпаками.
Починаючи з 2014 року певна частина українського суспільства не хотіла вірити, що московіти спробують знову «втягти» Україну в орбіту своїх інтересів. Слухаючи їх, у мене завжди виникало питання стосовно їхньої успішності у школі та під час навчання у вишах. Особливо з такого предмета як «історія». А ще − складалося враження, що вони не прочитали жодного серйозного історичного дослідження українсько-російських стосунків.
Коли б хоч раз поцікавилися ними, то, мабуть, не дивувалися тому, що сталося у 2014 році. Не занурюватимемося у глибину віків, а згадаємо лише минуле століття і зрозуміємо: у 2014-му путінська росія застосувала досвід ленінської росії «налагодження дружніх стосунків з Україною».
«Не можемо стояти осторонь…»
Весна 2014-го. Східні регіони України кишать агентами російських спецслужб і провокаторами усіх мастей і відтінків. Їхня мета − дестабілізація ситуації, підбурювання людей до непокори легітимній київській владі й організація «протестних акцій». Вони справно відпрацьовують потрачені на них гроші: на вулиці виходять «протестувальники» з портретами путіна і антиукраїнськими гаслами, закликами до створення так званих днр і лнр. Головний рупор російського міноборони газета «червона зірка» пише (цитую за оригіналом): «Народ Донбасу, не бажаючи мати нічого спільного з фашистською хунтою, що засіла в Києві, чинить їй спротив. Акції непокори охопили Донеччину, Луганщину, жителі інших східних і південних регіонів теж проявляють активність. Окрім застосування проти них зброї, київські фашисти вирішили виморити жителів Донеччини і Луганщини голодом. Тому ми, росіяни, відправляємо їм гуманітарні конвої, які і є нашою скромною допомогою. Як дружній народ, ми не можемо стояти осторонь і всіляко допомагатимемо нашим братам».
1917–1918 роки. Російсько-більшовицькі агітатори підбурюють робітників південно-східних регіонів до повстань, обіцяючи їм у разі приходу до влади райське життя. Ті, на жаль, «клюють» на цю приманку і чинять різні антиукраїнські неподобства: акції, подібні до повстання на столичному «Арсеналі», сталися не лише в Києві. Їхнім учасникам на допомогу приходять загони червоної армії, після чого «червоніють» не лише підприємства, а й міста, де вони розташовані. Мине майже 100 років, і путінська росія, згадавши досвід ленінської росії, теж організовуватиме в окремих регіонах України акції «непокори» і «задля безпеки «мирних громадян» використовуватиме свою армію. Хіба в тому ж Криму московія інакше захищала жителів півострова? путін перед проведенням «референдуму» відкрито попередив, що «за спиною кримчан стануть наші військовослужбовці. І хай хтось спробує наразити їхні життя на небезпеку».
«Схильністю до брехні вражені всі кремлівські бонзи…»
2014-й рік. путін та його челядь брешуть і своїм громадянам, і світовій спільноті з трибуни ООН, інших поважних міжнародних організацій, що «росія аж ніяк не втручається у справи України».
− Жодного російського солдата, жодного російського танка на Донбасі ніколи не було і немає, − каже міністр закордонних справ московії лавров, відповідаючи на закиди закордонних колег щодо військової присутності росії в Україні.
А путін наявність у терористичних військ важкої техніки і озброєнь пояснює тим, що вони «знайшли її в шахтах і придбали у воєнторзі», хоча весь світ знає, звідкіля вони там взялися. А хіба 100 років тому більшовики не так говорили?
− У той час, коли червоні російські загони Муравйова та Антонова-Овсієнка захоплювали одне за одним міста і містечка на лівобережній Україні, Троцький виголосив заяву про те, що «на Україні нема жодних окупаційних військ, − говорить історик Володимир Бірчак. — Коли більшовики захопили Харків, то заявили про створення іншої УНР − совєтської. Далі війна проти України велася руками більшовиків, але від імені цієї фіктивної народної республіки. Дуже знайомо, чи не так?
На захоплених російськими військами теренах Одещини, Донеччини та Криворіжжя вони оголосили створення місцевих совєтських республік, яким надавали військову допомогу. Через сто років кремль знову стороною в конфлікті з Україною представлятиме маріонеткові «днр» та «лнр», а війну проти нашої держави «подаватиме» як громадянську.
Нарком закордонних справ совєтської росії чічерін так само нахабно, як через сто років його наступник лавров, стверджував: «Воєнні дії на українській території на даний час відбуваються між військами Директорії та військами Українського радянського уряду, який є повністю незалежним».
Багато хто, зокрема і політологи, вважають, що гібридні війни придумав путін та його оточення. Проте найбільш яскраво гібридний сценарій проявився у діяльності більшовиків проти Української Народної Республіки під час Української революції 1917–1921 років. Рух України до незалежності вважали небезпечним як білі, так і червоні росіяни. І тому докладали всіх зусиль, щоб зупинити українців. І якщо перші ще намагалися використовувати політичні інструменти, то більшовики відразу взялися до збройних.
Просування більшовицьких військ українськими територіями супроводжувалося з грабежами і ґвалтуваннями. За словами старшої наукової співробітниці Національного музею історії України Олени Кохан, показовими стали захоплення Полтави та Києва армією муравйова у січні − лютому 1918 року.
−Так, 19 січня 1918 року армія муравйова увійшла до Полтави, − каже пані Олена. − Коли представники місцевої ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, бажаючи зберегти нейтралітет, попросили московських зайд залишити місто, муравйов заявив, що прийшов, щоб «восстановить попранную советскую власть на Украине». Після цього він наказав знищити всіх захисників міста. У лютому того ж року російсько-більшовицькі війська захопили Київ та продовжили поводитися як варвари та вбивці. Вони влаштували в місті криваву різанину. Всього за день російської окупації вони вбили та закатували понад 3000 мирних містян. Особливо постраждали жителі Печерська та Липок.
