У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
В усі часи війни супроводжуються сплеском у мистецтві. Мистецькі твори можуть бути допінгом, заміною пігулкам та крапельницям, а іноді вони діють як знеболювальне. За потреби творчість певною мірою перебирає на себе й медійну функцію, інформуючи, тримаючи у фокусі суспільної уваги певні важливі теми.
Такої думки дотримуються Дмитро Касянюк і Мар’ян Мотрук, які на професійному рівні займаються стінописом. З художниками та їхніми роботами знайомився кореспондент АрміяInform.
До недавнього часу Дмитро та Мар’ян розписували стіни закладів харчування, супермаркетів, підземних переходів, спортклубів, кав’ярень та, як вони кажуть — «просто малювали для душі та перехожих». Замовлення надходили з багатьох міст України. Широкомасштабна рашистська навала внесла корективи й у тематику їхнього мистецтва. Перший мурал, присвячений «Азову», з’явився біля столичного парку імені Максима Рильського.
— Ми просто не могли не відгукнутися на подвиг «Азова» та маріупольців, — розповів Дмитро Касянюк. — Адже стійкість і мужність «азовців», страждання маріупольців і насамперед — маленьких дітей, вразили всю країну. І ми вирішили присвятити їм мурал у столиці. Намагалися, щоб графіті стало історією для кожного, хто переймався долею захисників Маріуполя і його мужніми жителями, та вселяло надію на кращі часи і на перемогу.
У перші ж дні мурал став досить популярним у киян та гостей столиці. Ним захоплюються та на його фоні фотографуються й дотепер.
— Якось одного дня нам зателефонувала директорка Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів війни Ксенія Возніцина і сказала, що зацікавилась нашими роботами та хоче, аби ми розписали стіни їхнього оздоровчого закладу, — продовжив розповідь Дмитро Касянюк. — Нас теж зацікавила така пропозиція і ми вирушили в Пущу-Водицю на зустріч.
— У такий період для нас не так важливо було заробити, скільки охоплювало бажання зробити добру справу для ветеранів війни, які там проходять реабілітацію, — приєднався до розмови Мар’ян Мотрук. — Ксенія Возніцина висловила нам своє бачення концепції розпису стін, а ми, своєю чергою, згодом надіслали їй свої ескізи, які вона ухвалила. Після чого приступили безпосередньо до роботи. Загалом проєкт виявився досить масштабним і вимагав від нас надзвичайної відповідальності та креативності.
За словами моїх співрозмовників, важливо було не просто відтворити в стінописі військову тематику, якою пацієнти Центру і так «ситі по горло», а розбавити її фрагментами природи, любові, сімейних відносин. Аби від кожної художньої локації віяло теплом.
— Наша робота над розписом стін була під пильним оком пацієнтів Центру — ветеранів війни, — продовжує розповідь Дмитро Касянюк. — Ми з багатьма познайомились і навіть подружились. Хлопці жваво цікавились нашим ремеслом і намагались по перших штрихах вгадати тематику розпису. Загалом ми працювали там майже п’ять тижнів, і коли вже закінчували цей проєкт, то хлопці підходили та дякували нам за роботу. Відверто говорили, що стінопис подобається і близький їм по змісту і духу.
Звичайно, хотілося знати й думку директорки Центру Ксенії Возніциної. Чи зуміли Мар’ян і Дмитро відтворити її задуми в стінописі?
— Хочу зазначити, що ми давно у себе творимо креативний терапевтичний простір, відходячи від застарілих стандартів сумних «синіх стін», — зазначила в розмові Ксенія Борисівна. — Всі наші пацієнти зі специфічними проблемами психічного здоров’я. Часто-густо перебувають в депресивних емоційних станах. У реабілітаційному процесі для таких людей одних процедур замало. Тому хочеться якось навколо них створити теплу, довірливу і безпечну візуальну атмосферу. І справа тут навіть не в тому, що представники фірми Paint Hunters Дмитро і Мар’ян високохудожньо розписали стіни. А і в тому, що наші захисники відчувають, що про них турбуються, що колективу Центру не байдуже, в яких стінах проходитиме їхня реабілітація.
За словами Ксенії Возніциної, виконавці робіт ніяких рахунків не виставляли. Дмитро і Мар’ян добре усвідомлювали, для кого вони малюють і для чого. Але волонтери все ж зібрали певну суму коштів і оплатили не стільки роботу майстрів, скільки витрати на фарбу, яка за останній час подорожчала вдвічі.
— Широкомасштабна російська агресія докорінно змінила життя мільйонів українців, зокрема й поранених ветеранів війни, — зауважила Ксенія Возніцина. — Але є те, що завжди допомагає людині пережити найстрашніші події в житті — це мистецтво, яке надихає, відвертає, лікує і підіймає бойовий дух. Візуальне мистецтво було, є і буде на часі. І ми прагнемо його використовувати в реабілітаційному процесі. Навіть цей розпис стін дає можливість відпочити емоційно, мотивує до чогось кращого, допомагає нашим пораненим захисникам бути сильнішими та стійкішими.
А тим часом Дмитро з Мар’яном нещодавно завершили роботу в столиці ще над одним патріотичним проєктом. Над яким, не говорять. Кажуть, що згодом запросять на відкриття.
Є в них ще один важливий напрямок діяльності — хлопці камуфлюють машини, які відправляються для наших захисників на фронт.
— Нещодавно воїни однієї з військових частин «поскаржилися», що ми занадто закамуфлювали їхній пікап, — усміхається Дмитро. — Вони на кілька хвилин залишили авто в лісі, а потім довго його шукали — настільки щільно він злився з рослинністю лісу.
І це ще не все. Дмитро з Мар’яном займаються ще й волонтерством. Але то вже зовсім інша історія…
