Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Війна триває дев’ятий рік. І минуло майже 150 діб, як українці знову відчули на собі весь жах, ницість і бруд «руского міра», принесеного до нашої країни на багнетах солдатів кремлівського коротуна путіна. Збираючись перемогти нас за лічені дні, він не врахував одного, українці — нація воїнів та трударів. Важко працювати задля досягнення поставленої перед собою мети — наша національна «фішка». Стомлюватись? Дзуськи! Ми ще навіть не починали: говорять українці, йдуть на нетривалий «перекур» і продовжують працювати задля нашої спільної Перемоги кожен на своєму фронті.
Військовослужбовець із позивним «Пікасо» служить в окремій бригаді територіальної оборони Львівщини, яка нині виконує бойові завдання у визначеному районі. Кореспондент АрміяInform запитав у нього та в його побратимів про фронтовий відпочинок і про те, чи є втома від війни.
Вояки сприйняли це запитання з гумором. Звісно, що кожен із воїнів українського війська ніколи не дозволить собі відпочивати, поки чобіт російських мерзот топче український ряст. Втім, залюбки розповіли про маленькі солдатські радощі, які дозволяють перезарядитися під час виконання бойових завдань: сон, дзвінок додому, душ і шльопки на ногах, читання або ж навіть медитативне чищення зброї. Це той самий «солдатський перекур», під час якого вояки акумулюють енергію для наступних своїх дій.
— А відпочивати… Відпочивати будемо після того, як війна закінчиться. Після нашої Перемоги! — говорить «Пікасо».
Ну а заповзятість та працездатність наших українських волонтерів давно вже має всі шанси увійти до книги рекордів Гіннеса. Про те, чи є втома після понад 100 днів активної роботи, ми поцікавились у львівської волонтерки, директорки обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука Тетяни Пилипець.
— За цей період ми встигли чимало зробити. Сплели понад 4,5 тисячі квадратних метрів маскувальних сіток. Знайшли швейні машинки, тканину, швачок і відкрили мініцех, де вже створено понад 1000 українських прапорів та інші потрібні нашим воякам вироби з тканини. Переслали на фронт тонни амуніції, медицини та захисного спорядження. Але це, так би мовити, суто технічний бік нашої боротьби. Кожен день ми зустрічаємо з вдячністю нашим воїнам за можливість бачити сонце й небо. Хіба можемо ми стомлюватись? Чи маємо право занепадати духом, маючи таких диво-захисників, які захищають Україну й українців?! Вони наші найголовніші мотиватори! Разом переможемо! — говорить жінка.
І дійсно, йдучи дорогою правди до нашої Перемоги, ми не маємо права зменшувати темп і занепадати духом. Бо цей шлях обов’язково приведе нас до звільнення українських земель від російських нелюдів і відродження порядку й добробуту в наших оселях! От тоді й відпочинемо!
