Утім, це не відповідає дійсності — насправді противник уже рік не має жодних суттєвих успіхів, адже Сили оборони України уже понад рік стримують російські…
Корінна жителька Харкова Тетяна Бінчук 15 квітня залишила своє рідне місто і разом із родиною приїхала до Вінниці. Таке рішення далося жінці нелегко, адже вона всім серцем вірила, що війна зовсім скоро закінчиться. Із кінця лютого і до дня виїзду пані Тетяна пережила безліч ракетних та авіаударів, адже її будинок розташований у районі, який потерпав від найбільшої кількості обстрілів — Салтівці.
— У перші дні широкомасштабного вторгнення моя сім’я перебувала в розпачі й невимовному жаху. Із вікна будинку ми постійно бачили вибухи. Спочатку бігали в метро ховатися, далі почали просто спускатися у підвал, сиділи там, скільки могли, адже бракувало повітря. Найважче було тоді, коли вибухи не вщухали ні на мить і окупанти почали застосовувати касетні снаряди. Рішення виїхати ухвалили, коли в мене вже не було можливості працювати, продукти і ліки доводилось здобувати. А в мене на руках — онкохвора матір і чоловік після інсульту, — розповіла харків’янка Тетяна Бінчук кореспондентці АрміяInform.
Перебратись до столиці Поділля вирішили за порадою друзів, які виїхали з Харкова раніше і знайшли тут прихисток. Буквально на наступний день після прибуття до Вінниці Тетяна пішла у волонтерський центр VinnSolard. Спочатку жінка плела маскувальні сітки на фронт.
— Уже 16 квітня я почала волонтерити. Це дуже відволікало від пережитого горя, і мене гріли думки про те, що в такий спосіб я допомагаю нашим військовим, які ще з 2014 року захищають нас від агресора. Мені щиро хочеться докладати усі можливі зусилля, аби допомогти їм, — доповнила Тетяна Бінчук.
Згодом жінка почала сортувати наданий одним із магазинів міста одяг для переселенців. Речі потрібно відібрати,передивитися, попрасувати.
— Видаючи одяг таким же переселенцям, як і я, намагаюсь зробити це так, аби вони не сприймали це ніби подачку та не почувалися приниженими. Докладаю зусиль, щоб створити атмосферу, ніби ми в магазині й разом підбираємо одяг. Я зрозуміла, наскільки це важливо, коли до мене прийшов чоловік із Донецька, у якого більше немає дому взагалі і йому треба починати життя спочатку. Відтепер його домашня адреса − Україна. Разом ми підібрали для нього абсолютно все: від спідньої білизни і до верхнього одягу на осінь-зиму, — розповіла волонтерка.
Харків’янка під час таких зустрічей з іншими переселенцями намагається підтримувати їх психологічно. Вислуховує їхню важку історію, розповідає свою — людям, об’єднаним одним горем, разом легше переживати. Крім цього, Тетяна запрошує усіх до волонтерського центру VinnSolard допомагати плести сітки, виготовляти кікімори, різати тканину і фарбувати її у зелений колір. І люди приходять, адже кожен, хто на власні очі побачив усю жорстокість рашистів, прагне усіма силами допомоги українським воїнам і наблизити нашу Перемогу.
