Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Полковник Валерій Гудзь упродовж 2017-2020 років був командиром 24-ї ОМБр імені Короля Данила. Пройшов на цій війні офіцерський шлях від командира взводу до комбрига.
Початок широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну офіцер зустрів слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Після дострокового випуску виявив бажання повернутися у рідну бригаду.
– Мені було щоразу боляче, коли він їхав на передову. Я до кінця не усвідомлювала, які насправді завдання він виконує там. Але я завжди була впевнена, що інакше він вчинити не може, – згадує мати Героя Раїса Федорівна.
Валерій Федорович спланував та особисто очолив проведення наступальної операції щодо зачищення околиць Попасної від російських військ. Борючись із окупантами, 51-річний офіцер на позивний «79-й» дістав тяжкі поранення, несумісні із життям.
читайте також:
14 липня Президент України Володимир Зеленський вручив родині полковника Валерія Гудзя орден «Золота Зірка».
– Я втратила найбільшу опору, яка у мене була. Зараз не буває ані дня, коли я його не згадаю, – розповідає Анна, – найбільшою мрією мого життя було побачити зірку Героя на грудях тата. Він був гідний цього звання задовго до загибелі. Сьогодні я щодня ставлю собі запитання, як би він оцінив ті чи інші мої вчинки. Тож все життя я буду намагатися робити все, аби бути гідною донькою такого батька.
Мати Валерія Федоровича вірить, щоб його діти будуть взірцем чесності та гідності, як їхній батько.
