У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Мабуть, найстрашніше для будь-якої людини — це втратити рідного. Ще страшніше, коли це твоя дитина. Українські батьки, які з об’єктивних причин не змогли вивезти дітей із фронтових регіонів України, живуть у цьому страху з 24 лютого. Рашисти вже вбили понад 340 маленьких українців, кількість поранених перевалила за 600.
Останні кілька тижнів Харків із новою силою піддається ворожим обстрілам. Ракети з белгородської області летять переважно вночі або рано-вранці. Снаряди з РСЗВ можуть вибухнути в будь-який час у будь-якому районі міста, руйнуючи чиєсь життя.
Авторка матеріалу побувала в дитячій реанімації обласної лікарні Харкова, аби розповісти світу, як страждають від рашистів українські діти та які дива творять наші лікарі, до останнього борючись за життя кожного з них…
Через постійні обстріли району міста, де розташована будівля дитячої обласної лікарні, пацієнтів та персонал було евакуйовано до більш безпечного місця. Заходимо до відділення дитячої хірургії і травматології. У коридорі стоять ліжка, на яких лежать післяопераційні хворі, що готуються до виписки, тут же намагаються трохи відпочити стомлені батьки. Туди-сюди снують медсестри та лікарі — робочий день триває: операції, перев’язки, поточні обстеження. У палаті реанімації п’ять ліжок, чотири з яких зайняті. На відміну від решти палат та коридору, де постійно лунає дитячий сміх тих, хто вже одужує, бурчання батьків і нянечок, які намагаються вгамувати малечу, тут панує тиша. Її порушує лише писк кардіомоніторів. Біля кожного ліжка сидить доросла людина — мати, батько, сестра або бабця. Хтось тримає дитину за руку, хтось просто вперся поглядом у стіну, чекаючи коли рідна людина прийде до тями або вийде з тяжкого сну, сповненого фізичного болю…
Стас
Ще донедавна Стас жив у Краматорську, що на Донеччині. Через психологічну травму, яку хлопець дістав у 2014 році під час обстрілу міста, дитині відібрало мову. Аби повернути здатність говорити, довелося довгий час працювати з фахівцями. Через це Стас пішов до школи на рік пізніше.
Коли місцева влада порадила виїхати з міста, родина рушила на Харківщину, у селище Грушеваха. Близько двох тижнів тому вночі до будинку, в якому мешкав хлопець, прилетів ворожий снаряд. Стаса діставали з-під уламків. Хлопець зазнав важкої черепно-мозкової травми. Аби врятувати життя, лікарі були вимушені видалити йому частину черепа. Довгий час дитина перебувала в комі на апараті штучного дихання. Прогнозів лікарі не давали, адже був пошкоджений головний мозок…
Врятувало хлопця диво. Принаймні так вважає його матір. Нещодавно до лікарні приїхала Оксана — старша на 10 років сестра Стаса.
— Я все життя опікувалася ним. Він слухався лише мене. І ось я підійшла до нього в лікарні і вимагала, щоб брат не надумав піти від нас. І він почув! Незабаром прийшов до тями!
Минуло ще трохи часу — Стас спочатку сів, потім встав, почав самостійно їсти, а згодом і пішов.
На хлопця чекає довга реабілітація за кордоном та кілька складних пластичних операцій зі встановлення пластини, яка закриє головний мозок. Та будемо сподіватися, що з такою сестрою, як його Оксана, він успішно подолає всі труднощі!
Гліб
До широкомасштабного вторгнення орків цей 12-річний кремезний хлопчина займався боксом та боротьбою. Як і будь-яка дитина, не дуже полюбляв шкільні уроки, віддаючи перевагу зустрічам із друзями та активним іграм на вулиці. 24 лютого примусило Гліба подорослішати… У перші години російської навали він із батьками спустився до харківської підземки, де прожив наступні два з половиною місяці. Незважаючи на юний вік, хлопець приєднався в метро до волонтерів — носив коробки з «гуманітаркою», роздавав гарячі обіди, які приносили для мешканців бомбосховища небайдужі…
Щойно ЗСУ відігнали орків від Харкова та кількість обстрілів міста значно зменшилася, родина Гліба повернулася додому. 27 червня, коли оголосили повітряну тривогу, хлопець був у дворі з другом. Сховатися вже не встиг. Все відбулося миттєво — коли касетні снаряди прилетіли у двір. Єдине, що зміг зробити Гліб, — це прикрити своїм тілом друга.
— Ми відчули навіть не вибух, а якісь «хлопки» у дворі. За кілька хвилин до помешкання забіг Гліб із криком «Я поранений»! Його права рука була у крові. Зволікати не стали — викликали швидку. І ось ми тут, — розповідає мати Гліба Ірина.
Невелика рана на руці Гліба мала більш серйозні наслідки — осколок ворожого снаряду прошив дитині руку, пройшов крізь легеню та застряг у серцевій сумці. Надважка операція тривала понад 4 години. Лікарі змогли зупинити внутрішню кровотечу та стабілізувати хлопця. На жаль, осколок із серця видалити поки не вдалося. Попереду на Гліба чекає ще одне важке хірургічне втручання…
А поки він радіє тому, що лікарі вже дозволяють йому сідати та їсти смаколики. Нещодавно український боксер Олександр Усик передав хлопцю відеопривіт. Сподіваємося, що це стане для юного спортсмена ще одним чинником, який пришвидшить його одужання.
Гриша і Михайлик
9-річний Гриша теж із Харкова. Він був поранений того ж дня, що й Гліб. На дитячий майданчик поблизу будинку, де гуляли діти, влучили російські «Смерчі»… Старший брат хлопця, 11-річний Михайлик, був поранений уламком від снаряду в руку. Стан Гриші лікарі оцінюють як тяжкий — він дістав поранення голені, стегна та черевної порожнини. Позаду в хлопця вже дві операції, попереду — довготривала реабілітація…
— Ми ніколи не ігнорували тривоги, два місяці прожили в підвалі, облаштували його з усіма зручностями. До помешкання повернулися, коли кількість обстрілів значно зменшилася. Нині літо — і дітей не втримаєш вдома, їм хочеться бавитися, дихати повітрям, гуляти. На момент вибуху я була в квартирі, якраз готувалася виходити надвір. Коли бігла на вулицю, мала погані передчуття — хтось обов’язково буде поранений або… Надворі побачила, що моя дитина лежить на землі, — згадує мама хлопців Наталя.
Карета швидкої приїхала вже за кілька хвилин. Гриша був при тямі. Лікарка весь шлях до медичного закладу не давала дитині знепритомніти…
— Наші медики роблять дива, рятуючи дітей! — ділиться думками жінка.
Під час розмови вона показує фотографії синів. До 24 лютого хлопці професійно займалися дзюдо, під час змагань об’їздили всю Україну. Як і будь-які брати, не завжди дружно жили, але дорожили один одним. Ось і зараз старший Михайлик не відходить від ліжка брата, всіляко підтримуючи його.
А Наталя звертається до всіх батьків — до Харкова повертатися зарано, тут немає безпечних для їхніх дітей місць…
Олексій
Маленький 11-річний українець Олексій має сталевий характер. Ось і зараз дитина вперто бореться за життя. Тиждень тому поряд із ним розірвався ворожий снаряд. Хлопчик дістав тяжкі поранення черевної порожнини, розрив діафрагми, переломи кінцівок. Зараз Олексій у комі.
— Син має сильний характер. Його загартував спорт — він займався боротьбою і дзюдо. Того дня, 27 червня, я ніби щось відчувала — пішла гуляти з ним, хоча він і наполягав на тому, що вже досить дорослий. Моє перебування поряд і врятувало йому життя, — розповідає мати хлопця Анна.
Коли почався обстріл, Олексій, злякавшись, у паніці побіг в інший бік від укриття… Коли Анна добігла до сина, який лежав на землі після вибуху, стан його був критичний — з ран випирала легеня, печінка, з рота йшла кривава піна…
Операція тривала кілька годин. Наразі лікарі дуже обережні в прогнозах — у хлопця сильно постраждали внутрішні органи. В день збору матеріалу Олексій вперше прийшов до тями. Анна розповідає, що навіть будучи напівпритомним, син продовжує переживати мить вибуху — дитина кричить та кидається збоку в бік на ліжку.
— Ми пережили страшні часи! Поки Харків поливали вогнем, пересиджували в укритті. На початку березня виїхали на дачу, яка розташована в Терновій, що неподалік кордону з росією, сподіваючись втекти від обстрілів. На той момент там було досить тихо, але згодом почалося справжнє пекло — по селищу працювала ворожа авіація, артилерія, сипалися фосфорні бомби. У середині травня ми змогли виїхати з Тернової. На той момент у нашому районі міста було більш-менш тихо. Але за місяць все змінилося, і ось зараз лікарі борються за життя мого сина, — у розпачі плаче жінка.
З початку широкомасштабного вторгнення в реанімації обласної дитячої лікарні Харкова побувало понад 40 дітей, які постраждали від російської агресії…
Фото автора
Дозвіл на публікацію фото дітей батьки надали
