Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Під час флотського свята не можна оминути тему морських звичаїв, адже справжні моряки — одні з найзабобонніших людей на світі. Їхні історії смачно пересипані термінами, незнання яких не дозволить людині, що в житті не полишала суходіл, розмовляти з морським вовком однією мовою.
Термінологія як виклик новачку
Найперше, що варто запам’ятати: на судні немає сходів, стін, стель, порогів і вікон, а є трапи, переборки, подволоки, комінгси й ілюмінатори. До речі, на комінгси не заведено наступати, їх шанобливо переступають. Також не раджу під час перебування на кораблі бодай на мить присісти на одну з тумб для швартових кінців або, як називають їх моряки, кнехти. Боцман цього не пробачить, адже присісти на кнехт — це сісти на голову боцмана. Дивно, але факт. Посилені великі кнехти називаються бітенгами. Причальні кнехти на березі теж так називають. Цікаво, що відстань на причалі між двома сусідніми бітенгами завжди дорівнює 25 метрів і це допомагає орієнтуватися під час швартування.
До речі, швартовні кінці — це мотузки, яких на флоті, як ви вже зрозуміли, теж немає. Лише кінці, деякі з яких мають свої назви: кабелі, троси, фали, шнури, ліни. А ще є кінці, які мають власні імена. Пам’ятаєте фразу зі Святого Письма: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатієві увійти в Царство Небесне». Ніхто бідну тварину ніколи не намагався піддати подібному випробуванню. Річ у тім, що «верблюдом» у ті часи називали дуже товстий швартовний трос, який тепер у побуті називають «понеділком».
Ще однією особливістю мореманів є традиція називати різні девайси пташиними іменами: глухар, «утка», лебідка, гусак, канар-блок.
Не варто в присутності моряка його компАс за звичкою називати «кОмпасом». У відповідь можете почути, що кОмпас — це те, що у скаутів на ремінці кріпиться.
Не все те російське, що на флоті з’явилося
Коли мова торкається традицій, які властиві морякам, то росіяни з оскаженінням починають доводити автентичність традицій саме російського флоту. Ніхто й не заперечує, що вклад Петра І, який почав створювати наприкінці XVII – початку XVIII століття військово-морський флот, важко переоцінити.
Але як же бути з козаками? Достеменно відомо, що ще задовго до того, як російський цар лише уві сні бачив велич майбутнього флоту, українські козаки в квітні 1492-го вже святкували свою перемогу над турецьким військово-морським судном у Чорному морі. Це засвідчено у скарзі татарського хана Литовсько-Руському князю. А впродовж наступних 150 років наші «москітний флот» і морська піхота, до складу яких часто входили, відповідно, 300 чайок і 20000 запорожців, домоглися того, що Чорне море називали Козацьким.
Козаки, які завжди вирізнялися хитрістю та винахідливістю, самі будували чайки. І показали себе талановитими суднобудівниками. Чого вартий лише той факт, що чайки рухалися в обидва боки завдяки двом симетричним стернам на носі й на кормі. Вони були швидкими й майже невловимими для великих галер. Варто згадати й про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Хоч як би дивно це звучало, але його можна назвати прабатьком сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж, аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидали, а судно раптово підіймалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитися з морських глибин. Для цього ж використовували перевернуті чайки — славнозвісні човни, що не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори днищем, аби непомітно підкрастися до ворога.
Що ж до відбору. В морський похід брали особливо «сильних духом і тілом». З відібраним особовим складом проводили військові заняття (за сучасною термінологією: своєрідний курс морського піхотинця), насамперед ретельно готували «степовиків». Підготовку проводили таємно. Про мету походу рядових козаків інформували тільки в загальних рисах. Мінімальним, так би мовити, спартанським, було їхнє забезпечення провіантом. Він становив, головно, сухарі, копчене м’ясо, сушену рибу, пшоно, ячмінне борошно. Велика увага приділялась і боєзапасам. Кожний учасник повинен був мати при собі шаблю, дві рушниці, 6 фунтів пороху, відповідну кількість куль і шроту. На чайці розміщався екіпаж від 50 до 70 козаків та кілька фальконетів (легких гармат). Також значну увагу приділяли, так би мовити, морально-психологічному стану учасників рейду. Залишаючи Січ, вони суворо дотримувалися традиційних ритуалів і звичаїв. Особовий склад чайок формувався переважно за курінним принципом, і тоді козаки добре знали один одного. Під час бою це мало дуже важливе значення, бо підвищувало рівень взаємодопомоги.
Тож завдяки саме воєнному морському флоту козаків протягом століть розхитувалась і сковувалась міць однієї з найсильніших морських держав — Оттоманської імперії. Козацтво оберігало етнічну територію українського народу. З іншого боку, участь запорожців у російсько-турецьких війнах певною мірою сприяла витісненню турок із Північного Причорномор’я. Без допомоги козацького флоту російській державі не вдалося б цього зробити.
Та повернімося до Петра І. У його суднобудівників не було козацької кмітливості, тож він запросив до Росії чималу кількість моряків-іноземців. Саме англійці, голландці, іспанці, данці, норвежці та представники інших морських держав того часу привезли в росію не тільки свій бойовий досвід, а й численні традиції, багато з яких не забуті й сьогодні, проте чомусь вважаються російськими.
Така кількість запозичень з іноземних флотів на кораблях під Андріївським прапором величезна. Пояснити це легко. Своїх військово-морських традицій росія не мала. А іноземці намагалися облаштувати свою службу так, щоб вона не відрізнялася від того укладу, що був їм звичний протягом багатьох років.
Також закордонні гості залишили по собі й ще одну деталь. Вся військово-морська термінологія часів Петра, починаючи з Морського статуту, існувала як калька з іноземних мов. Взагалі в той час російська мова практично в усіх галузях повсякденного життя посідала не найпочесніше місце.
Проте було б неправдою стверджувати, що росіяни не принесли на перші кораблі й лише їм притаманні традиції. Зокрема мова йде про надмірну любов до спиртного та лихослів’я. Звісно, ніхто не стане заперечувати, що на інших флотах пили не менше й лаялися зовсім не гірше. Але саме про росіян йшлося, коли іноземці говорили: «пиття, що визначає свідомість». До речі, повернімося до козаків, у них вживання спиртних напоїв категорично заборонялось, а за порушення винуватця викидали за борт, незважаючи на його попередні заслуги.
Від морських законів до абсурдних забобонів
Моряки завжди звертали увагу на різні прикмети. Наприклад, вони вкрай несхвально ставляться до виходу в море 13-го числа, особливо якщо воно припадає на понеділок або п’ятницю. Нерідко це приводило до того, що капітани воліли пересидіти зайвий день у порту, ніж підняти якір у «неприємний» день. Закон числа чортової дюжини також стосувався наявності на борту й кількості осіб.
Прикладом невідворотної біди став крейсер «Адвенчер». На його борт прийняли делегацію з СРСР, що налічувала саме 13 осіб. Хоча до її складу довелося терміново приєднати одного журналіста, все ж крейсер не минув біди: він зіткнувся в морі з танкером і, отримавши пошкодження, змушений був повернутися в свою базу. Трапилося це через те, що число прокляте чи через те, що серед делегатів була жінка, можна довго сперечатися, але забобонні моряки намагалися такого не повторювати.
Окремо варто сказати про штурманів. Вони не любили запитань про терміни приходу в порт призначення. «Прийдемо, коли прийдемо!» — відповідали вони. Саме тому у вахтовому журналі ніколи не позначається порт призначення корабля. Також не заведено у стерновій рубці стояти спиною до напрямку руху, як плювати або смітити на палубу. Цим ви показуєте неповагу й до судна, й до моря.
У моряків є безліч для нас не зрозумілих забобонів, порушення яких приводить бувалих мореплавців у стан тихої люті. Так, вказувати з берега пальцем на корабель, що виходить з гавані — означає приректи судно й усіх моряків на неминучу загибель. Палець, спрямований у небо, а також свист на палубі, приносить бурю. Вкрай погана прикмета — випадково впустити за борт відро або швабру. Буде шторм. І це при тому, що швабра допомагає боротися зі штилем. Для того, щоб з’явився попутний вітер, нею треба побовтати за бортом.
Також вітер закликали дряпанням щогли з боку, звідки його очікували.
Щодо легендарних пацюків, які покидають корабель перед його загибеллю, то для такої поведінки є вагомі причини. Так, ці тварини не переносять вологості, тож їхня втеча зазвичай означає, що на судні пробоїна. Тому старі моряки точно знали: якщо з корабля побігли пацюки, варто перевірити, чи немає у трюмі протікання.
Є, звичайно, і позитивні прикмети: підкова над дверима капітанської каюти — кораблеві завжди сприятиме успіх.
Для жінок вважалося дуже хорошою ознакою доторкнутися до коміра морського офіцера — це притягує до представниць прекрасної статі «золотих» кавалерів. Також, як не дивно, але моряки чудово ставляться до котів на борту, особливо — до чорних. Цей звір, гнаний на березі, в морі приносить удачу.
