Як наголошено на офіційному ресурсі Командування ОЗС НАТО з питань трансформації, Спільний центр аналізу, підготовки та освіти JATEC, а саме так розшифровується ця…
29 червня виповнюється 75 років від дня народження знаменитого українського кінорежисера Михайла Іллєнка. Без жодного перебільшення кожен його фільм є шедевральним внеском до скарбниці українського та світового кінематографа.
Після повномасштабного вторгнення рф в Україну 74-річний Михайло Іллєнко став до лав тероборони і постійно підтримує захисників України — насамперед колег за кінематографічним цехом. Його ж фільми є важливими міцними цеглинами в муруванні храму української культури, утверджуючи і підтримуючи національну свідомість і тожсамість українців.
Непересічна обдарованість режисера розкрилась вже в перших його стрічках. Попри зрозумілі цензурні обмеження й тематичну спрямованість радянської доби у фільмах «Там вдалині, за рікою» (1975 рік) і «Кожен мисливець бажає знати…» Михайло Іллєнко спромігся глибоко та влучно відтворити на екрані психологію підлітків з притаманними їм щирим прагненням до справедливості й категоричністю в судженнях. Однак на повну силу талант митця зміг розквітнути лише після здобуття Україною Незалежності, коли зникли всі нав’язані ззовні стримувальні чинники.
Кінематограф — дуже витратне мистецтво, в якому надто багато залежить від належного фінансування. Знімання художнього фільму — це поєднання творчості та індустрії, де творчий задум і режисерське бачення значною мірою змушені зважати на наявні у твоєму розпорядженні засоби й кошти для їх отримання. Тож не дивно, що за 1990-х років український кінематограф переживав непрості часи.
Однак водночас завдяки можливості творити без огляду на цензорів 1990-ті роки стали часом неймовірного творчого злету українських кінематографістів і появи фільмів, які назавжди увійшли до золотого фонду українського, а то і світового кінематографа. Серед таких стрічок і знамениті фільми Михайла Іллєнка «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» (1994 рік) та «Сьомий маршрут» (1998 рік).
Перша зі стрічок, яку часто заради скорочення називають просто «Фучжоу» — це один із найкращих фільмів так званого українського поетичного або фольклорного кінематографа. У фільмі відтворено символічну історію українського народу, його Одіссею світами. Головний герой Орест, подібно до античного Одіссея, мандрує ойкуменою й відвідує найвіддаленіші куточки планети лише з однією метою — повернутися до рідної Ітаки — українського села на Придніпров’ї, де на нього чекає кохана Пенелопа (у фільмі — Катерина). І лише повернувшись з далеких мандрів, усвідомлює Орест-Одіссей, якою цінністю є для нього оспівана Гомером і Кавафісом небагата Ітака.
У «Сьомому маршруті» так само показано подорож головного героя — поета Данила Притуляка — у пошуках себе. Ця мандрівка відбувається вигаданим «сьомим» маршрутом життєвого шляху українця й киянина, який розкриває крізь призму особистого досвіду історію всього українського народу. Направду це також Одіссея, але не так географічна, як символічна. У ній герой мандрує часом, споглядаючи власне життя як відсторонений спостерігач і вдруге переживає та відрефлексовує набутий раніше досвід.
Наступним знаменитим фільмом Михайла Іллєнка став «Той, хто пройшов крізь вогонь» (2011 рік), знятий за мотивами напівлегендарної біографії реальної людини — українського військового льотчика, героя Другої світової війни Івана Даценка. Потрапивши спочатку до нацистського полону, а потім і до радянських таборів, Іван Даценко буцімто зміг вирватися на свободу й дістатися далекої Канади, де став вождем місцевого індіанського племені, отримавши ім’я «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» подібно до героя Кевіна Костнера з фільму «Той, що танцює з вовками».
Головного героя фільму звати Іван Додока, себто інакше, ніж реального прототипа, та і сюжет значною мірою є художнім вимислом, тим більше, що достеменно встановити всі реальні факти життя Івана Даценка кінематографістам не вдалося. Тому це зовсім не байопік, а швидше символічна біографія сина українського народу у трагічному і кривавому для українців ХХ ст.
У «Тому, хто пройшов крізь вогонь» Михайло Іллєнко повертається до своєї улюбленої теми — мандрівки героя у просторі та часі у пошуках власної тожсамости. Це тим наочніше, що режисер вдається до символічної гри з глядачем, натякаючи у стрічці на сюжети своїх попередніх фільмів. Наприклад, на стіні хати головного героя висить картина із зображенням Фучжоу, намальована сліпим художником — героєм фільму 1994 року.
Основною темою творчості Михайла Іллєнка стає дорога додому — як географічна путь, так і символічний шлях до самого себе. Режисер розвиває її й у найновішому своєму повнометражному фільмі «Толока» (2020 рік). У стрічці режисер символічно екранізує знамениту баладу Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості…» (1838 рік). Кінематографічна Катерина вірно чекає на свого «брата»-коханого впродовж багатьох століть.
На історично-життєвому шляху Катерину-Україну чекають численні випробування і трагедії, які раз у раз руйнують її рідну садибу. Однак жінка вперто піднімає хату з руїн після чергової кривавої війни. Саме толока як синергійна спільна праця всіх односельців дозволяє Катерині поставити стіни й накрити їх дахом, розпочавши відновлення поруйнованого обійстя.
«Толока» підсумовує та об’єднує цикл фільмів, розпочатий «Фучжоу». Її головна героїня — та кохана Пенелопа-Катерина, до якої мандрує Орест-Одіссей, до якої прагне Данило Притуляк із «Сьомого маршруту» та Іван Додока з «Того, хто пройшов крізь вогонь». Вони одночасно й ті три козаки, яких Катерина послала рятувати «брата»-коханого, і сам той коханий, який вічно прямує до неї крізь простір і час.
Сама ж Катерина — це жінка-країна, Україна, яка вічно чекає свого «брата»-коханого і попри все відбудовує для нього рідну хату, в якій зможе його прийняти після вічно-нескінченних мандрів. У короткометражному фільмі «Перекур» Михайло Іллєнко зображує також і нетривку трагічну долю української хати з її коротким віком — від війни до війни.
Сюжети й навіть самі вже назви художніх фільмів Михайла Іллєнка можна відчитати як символічну біографію українського народу та України. Спочатку ми блукали світами, відшукуючи себе десь на чужині, «очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди». Ми пройшли всі можливі маршрути й навіть вигадали новий — сьомий маршрут. Маршрут приватний, особистий, майже інтимний. Пройшли і йдемо далі крізь вогонь, щоб завершити свій шлях після перемоги толокою, коли всім світом відбудуємо поруйновану війною Україну.
* * *
Нині вся творчість режисера прочитується наново крізь призму не лише попередньої історії, а й подій сьогодення — повномасштабного нападу рф на Україну. Тим більше, що Михайло Іллєнко від першого дня вторгнення зайняв не лише патріотичну, але й активну позицію щодо захисту України від агресора.
Вже на початку березня режисер став до лав територіальної оборони, отримавши позивний «Толока». Одночасно Михайло Іллєнко записав звернення до російських колег по кінематографічному цеху, в якому сказав, зокрема, таке:
«Я боєць територіальної оборони, український кінорежисер Михайло Іллєнко. Звертаюся сьогодні до своїх російських колег. Багатьох з вас я знаю, хтось пам’ятає мене. Я навчався у ВГІКу, у Михаїла Ілліча Ромма. Він нас навчив розрізняти фашизм «на запах». Він саме тоді, коли я навчався, знімав фільм «Звичайний фашизм» («Обыкновенный фашизм»). Те, що зараз відбувається в Україні — це війна фашистської росії проти нашого народу. Ніколи не думав, що мені доведеться промовляти такі слова».
Довідково: ВГІК — Всеросійський державний інститут кінематографії імені С. А. Герасимова, вищий навчальний заклад срср, нині росії, який готує творчих працівників кіно різних спеціальностей.
Повне відеозвернення Михайла Іллєнка
— Ми приймаємо бій, — наголосив режисер Михайло Іллєнко, цитуючи відомі слова Мауглі з усесвітньо відомої казки Редьярда Кіплінга.
— Ви ж, — сказав він росіянам, — сьогодні лише харчовий ланцюжок, на вершині якого стоїть путін-шерхан. Казку Мауглі ви читали. Чим скінчив Шерхан і пси ви знаєте.
