Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Що є мотивацією російського загарбника? Здавалося, що за останні чотири місяці українці знайшли відповідь на це запитання, хоча б для себе, щоб хоч якось пояснити дикунство росіян. Але що скаже на це психолог? Чи є взагалі пояснення цьому феномену? І як з’являється на світ загарбник?
Запитання, що бентежать не тільки українців, а й весь цивілізований світ, розбирали разом із Мирославою Філоненко, доктором психологічних наук, професором, деканом медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені Олександра Богомольця.
− Восьмий рік Україна захищається від агресії рф, але останні місяці створили остаточно прірву між росією і Україною. Весь світ побачив неспровоковане звірство щодо мирного населення, мародерство, жорстокість росіян. Це психологія загарбника і чим відрізняється від психології захисника?
− Психологічними проблемами, що виникають під час збройних конфліктів, займається така наука як військова психологія. До речі, до неї чомусь звертаються завжди, коли є активні дії. Але зазвичай все починається раніше. Військова психологія досліджувала різні психологічні моменти ще в Першу світову війну. Сполучені Штати Америки були новаторами в дослідженні психології бійця, психології загарбника, психології мирних жителів, які перебувають в районі конфлікту.
Під час Другої світової війни ці дослідження були трохи знівельовані, тому що радянська червона армія не дуже цікавилася психологією бійця. В основному це було, як вважали совєти, моральне, комуністичне спрямування.
Нині проводяться паралелі загарбників російської федерації якраз із загарбниками Другої світової війни.
− Чому, власне кажучи, таки паралелі проводяться?
− Психологи лише проводять ці дослідження, але є певні гіпотези. Вони полягають в тому, що психологія воїна і психологія загарбника має певні психологічні відмінності.
Насамперед воїн захищає свою територію, у нього висока мотивація. Саме військова мотивація регулює поведінку воїна.
Яка мотивація того, хто захищає країну? Це впевнена людина, яка знає, що стоїть за свою землю, вона відчуває підтримку тих, хто її оточує, і знає, що близькі люди потребують захисту. Воїн − і жінки, і чоловіки здійснюють свій обов’язок − захищати Україну.
А що стосується загарбника, то там інша трошки мотивація. Ця людина, у принципі, націлена на смерть. Якщо не вдається завоювати території, а командування наполягає, то в тебе є другий вихід: загарбник мусить все знищити. Той, хто захищає свою державу, він такого ніколи не зробить.
Якщо загарбнику не вдається завоювати, його мотивація одна: якщо я це не зробив, значить мені потрібно зробити інше, щоб показати, що я все ж таки, переміг. Тому ми і бачимо наслідки на території України. Ми знаємо такі міста, як Буча, Ірпінь, Маріуполь.
Друге запитання, чому армія загарбника так себе поводить щодо мирного населення. Як психолог скажу, якщо ти не можеш виконати наказ або тебе кидають на полі бою, то тоді починаєш діяти як окрема людина. Відсутність здорової військової спільноти впливає на поведінку військовослужбовця. Тому чиняться такі нічим не обґрунтовані звірства, мародерства, вбивства. Відсутнє загальне керівництво − тоді людина сама себе захищає в будь-який спосіб.
А як ще? Усіма нами керує страх. Просто в кожного цей страх проявляється по-різному. Хтось втікає, хтось захищається, хтось вбиває інших. Відсутня єдина ціль − у кожного страх проявляється по-різному, і кожний, відповідно, поводить себе по-різному.
Військова психологія говорить, що керівник, лідер, той, хто очолює збройний рух, звичайно що повинен давати стратегію. Бо як тільки відсутня стратегія, виникає анархія. Кожен вважає, що він має себе захистити.
− Крім наказу, є ще мораль, особисті погляди, виховання. Чому в російських окупантів такий високий рівень охочих ґвалтувати, вбивати, красти?Це якось пов’язано з національними особливостями загарбників?
− Звичайно, там є етнопсихологія, можна і цей аспект зачепити. Якщо з точки зору етнопсихології проаналізувати, то українці фактично ніколи в історії не йшли нікого захоплювати. Тільки на своїй землі відвойовували свою територію, захищали своє населення.
Якщо психологічний портрет українців і психологічний портрет росіян робити на порівнянні, то ми, у принципі, миролюбна нація. Якщо порівняти психологічний портрет кочівників, які переважають на території російської федерації, то їхня приналежність до того чи іншого роду гіпотетично може впливати на їхню поведінку.
Крім того, в росії збідніле населення, там невисокий рівень матеріального забезпечення. Якщо порівняти з тими, хто проживає у нас на території України, то теж такий психологічний феномен, як «те, що в тебе немає, ти мусиш у когось компенсувати». Компенсація — якщо в мене цього немає, якщо мені дають на це добро моє військове керівництво, тобто стратегічне рішення країни-окупанта. То ймовірність компенсації, що «мені погано жити і я зроблю тобі, щоб тобі було погано жити», не є виключеним.
От, наприклад, візуальний образ української хати, бо вона є відображенням психології українця. Вона з вишитими рушниками, з огорожею, тобто своєю територією, де садить українець, для себе.
А кочові народності, кочові племена не мають прив’язки до території. А якщо не має прив’язки до території, то ти можеш загарбати інші території. На це накладаються різні політичні моменти. Той самий стиль керівництва в тій країні, що здійснює загарбництво.
Загарбники, що стояли майже місяць у Бучі та Ірпені, вони також переживали там великий стрес. Чому? Поясню: стрес має позитивну і негативну сторону. Всі ми переживаємо стрес: загарбник, захисник, мирний мешканець. Коли ти націлений на якусь мету, і в тебе ця мета не реалізовується, в силу різних причин.Тебе туди не пускають, наприклад, ти не можеш далі рухатися, в тебе немає зброї. Тобі наказали тут окопатися − ти перебуваєш у стресовій ситуації аж допоки вона не вирішиться. Ганс Сельє сказав: «бий або біжи». Тобто ти стоїш на місці, ти не біжиш. Ти не б’єш і не біжиш, то в тобі накопичується стрес.
Тому ми всі нині в такому стресовому, постстресовому стані. Скільки в нас минуло після Ірпеня, після Бучі? Ще недостатньо періоду, десь 3 місяці, коли дійсно або може сформуватися, або не сформується посттравматичний стресовий розлад. Але для всіх ці події страшні. І всім по-різному потрібно надавати психологічну підтримку.
− Повертаючись до російських окупантів та їхніх методів ведення війни, здається, що в росіян вбили людину і перетворили на загарбника?
− Це наслідки пропаганди:на біле кажуть чорне, а на чорне — біле. І люди не відрізняють правду від брехні. Її дуже важко відрізнити. Особливо, коли тобі говорять люди у владі. Ти ж маєш їм довіряти. Ти ж свідомий громадянин. Але настільки все перекручено, що в людей пішов абсолютний здвиг з цієї інформації.
Тому, якщо ви запитуєте, чому вони йдуть на крайні заходи, наприклад? Тому що в них психологія загарбника. Все. Вони не воїни, що захищають свою землю. Вони загарбники.
— Дякуємо за розмову.
