У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Історія колишнього СРСР зіткана із суцільних трагедій, які приніс народові компартійний режим. Особливо для українців. Ми досі, на 31-му році Незалежності, не знаємо достеменно кількості жертв. Деякі історики кажуть, що голодомори, війни, в яких брали участь українці, відібрали життя у 10–12 мільйонів наших синів і доньок.
Згадаймо одну з маловідомих — принаймні для багатьох наших співвітчизників — сторінок нашої історії: знищення в перші дні німецького вторгнення «ворогів народу», що томилися в буцегарнях НКВС.
Довідково. «Всі, кого не вдасться вивезти, мають бути знищені…», — йшлося в наказі НКВС СРСР щодо «ворогів народу, які перебували в тюрмах Української РСР.
«Розвантаження місць позбавлення волі»
22 червня 1941 року війська Вермахту переходять радянський кордон і стрімко просуваються в глиб «країни рад». У цей час у тюрмах НКВС Української РСР, розрахованих на 30 тисяч осіб, томляться близько 73 тисяч в’язнів. Більшість із них — «петлюрівці» й «буржуазні націоналісти». Насправді ж — священники, представники творчої інтелігенції, колишні діячі УНР. Усіх їх звинувачують за статтею 54 Карного кодексу УРСР — «контрреволюційна діяльність».
Чимало «контрреволюціонерів» перебували у в’язницях Західної України, зокрема Львівщини й самого Львова, який ось-ось опиниться у руках німців. Чекісти, які ними «опікуються», розуміють, що евакуювати їх нереально. Отже, розмірковують, що вони служитимуть гітлерівцям. Щоб цього не сталося, у москві ухвалюють «мудре» рішення, підказане, мабуть, самим Сталіним: «тих в’язнів, які засуджені як „вороги народу“, потрібно знищити. На місцях». І вже 23 червня з’являється відповідний наказ НКВС, у якому фізичне винищення людей названо «розвантаженням місць позбавлення волі».
У москві ухвалюють «мудре» рішення, підказане, мабуть, самим Сталіним: «тих в’язнів, які засуджені як „вороги народу“, потрібно знищити. На місцях».
Цього ж дня починається його реалізація. Спочатку в’язнів розстрілювали пострілом у потилицю. Але фронт настільки стрімко наближався, що стало зрозуміло: із завданням не впоратися до приходу німців. Тоді нищити людей почали масово, зганяючи їх до камер та через дверцята для передачі їжі стріляючи з автоматичної зброї. А ще — кидали до камер гранати. Трупи вивозили вантажівками за межі міст. Перед втечею співробітники НКВС, поспішаючи, ховали своїх жертв просто на подвір’ях та в підвалах тюрем.
Нищити людей почали масово, зганяючи їх до камер та через дверцята для передачі їжі стріляючи з автоматичної зброї. А ще — кидали до камер гранати. Трупи вивозили вантажівками за межі міст.
Жителі Львова та інших міст Західної України, звісно, здогадувалися, що коїться за парканами в’язниць, звідкіля лунали постріли й чулися вибухи гранат, але під страхом смерті мовчали. Коли ж до Львова увійшли німці, то львів’яни на власні очі побачили сліди страшних злодіянь, оскільки багатьох жертв німці — у прямому розумінні цього слова — відкопали, допустивши для їх огляду містян. Зробили вони це, звісно, не керуючись гуманними мотивами, а щоб показати звірину суть більшовизму, з яким вони хочуть покінчити. Буквально за кілька днів газети багатьох країн світу вийшли з відповідними світлинами…
Масові страти нещасних відбувалися і в інших регіонах України, до яких наближалися війська Вермахту. Зокрема на Рівненщині. Наприклад, у місті Дубно, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, в ніч з 24 на 25 червня кати з НКВС вбили ще не менше як 250–260 осіб безпосередньо в камерах. Коли карателі пішли відпочивати, дехто зумів утекти. Вдосвіта розстрільна команда продовжила роботу. Тіла вбитих залишились на місці події. Після вступу до міста німецьких військ родичі загиблих із навколишніх сіл упізнавали й забирали трупи. Інших поховали на в’язничному подвір’ї. Рештки жертв злочину було віднайдено аж у 2019 році й перепоховано на міському цвинтарі.
Після першого бомбардування Ковеля нацистами 23 червня в’язнів привозили групами до будівлі НКВС. На подвір’ї завели трактор і під гуркіт мотора розпочали розстрілювати й скидати тіла у величезні ями. Тих, кого не встигали вивозити, вбивали поспіхом у камерах.
Практично в усіх буцегарнях НКВС, де утримувалися «вороги», проводилися — перед відступом Червоної армії — масові страти «ворогів народу». Зокрема у Вінниці та Києві, де було знищено близько 10 тисяч осіб. Поблизу Харкова, у селищі П’ятихатки, перед відступом радянських військ замордували 8 тисяч осіб, серед яких були й полонені польські офіцери.
Практично в усіх буцегарнях НКВС, де утримувалися «вороги», проводилися — перед відступом Червоної армії — масові страти «ворогів народу».
31 жовтня 1941 року, в день здачі Сімферополя, чекісти розстріляли в камерах усіх політичних «злочинців». Після вступу німецьких військ у міській тюрмі НКВС знайшли тіла жінок та дітей, убитих разом із чоловіками. В Ялті 4 листопада енкавеесники перед відходом знищили всіх ув’язнених. Крім того, у Криму вони розстрілювали місцевих жителів просто неба як «потенційних ворогів і гітлерівських посібників».
Кати не щадили і дітей…
— У червні 1941-го в тюрмах Тернопільської області відбували покарання майже 4 тисячі «антирадянських елементів», — розповідає Роман Круцик, історик-дослідник репресій радянської влади в Україні. — Я десятки років займаюся вивченням цієї проблеми й можу впевнено стверджувати, що чекісти на початку війни розстріляли понад тисячу «петлюрівців» і «буржуазних націоналістів». Як мінімум.
Чекісти на початку війни розстріляли понад тисячу «петлюрівців» і «буржуазних націоналістів».
Правда, багатьох відправляли так званими пішими етапами в глиб СРСР, але до місць призначення добиралася половина. А половина гинула «під час спроби втечі», через «невиконання наказів конвою» тощо. Адже в ті червневі дні катастрофічно не вистачало залізничних вагонів навіть для евакуації цивільного населення й заводського устаткування. Що вже казати про «ворогів народу»!.. Тому часто-густо їх відправляли цими «етапами». Але знищення евакуйованих в’язнів тривало в центрально-східних областях України — у пересильних тюрмах Умані, Києва й Харкова.
Віктор Суворов — колишній офіцер ГРУ ГШ СРСР, а сьогодні відомий письменник, так пише про це:
«Так звані етапи засуджених у багатьох випадках закінчувалися для останніх смертю. І ставали вони жертвами здебільшого не німців, а своїх — конвоїрів, які мали дозвіл вбивати цих людей. Втім, ніхто і не вважав їх за людей. Для радянської влади той же священник не міг бути людиною, оскільки сіяв зерна опіуму. Пересічні чекісти-карателі знали, що за смерть етапованих ніякої відповідальності не нестимуть, оскільки всі вони є „ворогами народу“».
Пересічні чекісти-карателі знали, що за смерть етапованих ніякої відповідальності не нестимуть, оскільки всі вони є «ворогами народу».
Фото помордованих цивільних у Бучі дуже нагадують фото з літа 1941-го у Львові
Історія не зберегла для нас багато документальних свідчень того, чим закінчувалися етапи. Але деякі випадки все ж відомі. Наприклад, є документальне підтвердження, як 2 липня 1941 року з Чортківської тюрми пішим ходом вивели 954 арештанти. Етап слідував через Кам’янець-Подільський, Жмеринку, Тиврів, Ситківці, Христинівку до Умані. Більшість ішли босоніж. Попереду — кінна розвідка, поряд — конвой. На цьому шляху було розстріляно 187 осіб.
— Тисячі «ненадійних» для влади громадян перебували у переповнених в’язницях. Їх вирішили не відпустити чи евакуювати, а ліквідувати, — каже кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. — Тож у тюрмах Західної України з 22 по 30 червня було знищено щонайменше 22 тисячі в’язнів. Досі ми не встановили точної кількості вбитих. Цих людей не просто розстрілювали. На подвір’ях і в камерах тюрем після відступу совєтів знайшли тисячі понівечених тіл чоловіків і жінок, які піддавалися жахливим тортурам. Фото помордованих цивільних у Бучі дуже нагадують фото з літа 1941-го у Львові. Злочин повторився тому, що світ не засудив комуністів так, як нацистів.
Так і не було другого Нюрнберга проти Сталіна. Тому нині маємо перемогти та притягнути до відповідальності російських військових злочинців і Путіна особисто. За Маріуполь, Чернігів, Харків, Ірпінь і Бучу…
