Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Історія колишнього СРСР зіткана із суцільних трагедій, які приніс народові компартійний режим. Особливо для українців. Ми досі, на 31-му році Незалежності, не знаємо достеменно кількості жертв. Деякі історики кажуть, що голодомори, війни, в яких брали участь українці, відібрали життя у 10–12 мільйонів наших синів і доньок.
Згадаймо одну з маловідомих — принаймні для багатьох наших співвітчизників — сторінок нашої історії: знищення в перші дні німецького вторгнення «ворогів народу», що томилися в буцегарнях НКВС.
Довідково. «Всі, кого не вдасться вивезти, мають бути знищені…», — йшлося в наказі НКВС СРСР щодо «ворогів народу, які перебували в тюрмах Української РСР.
«Розвантаження місць позбавлення волі»
22 червня 1941 року війська Вермахту переходять радянський кордон і стрімко просуваються в глиб «країни рад». У цей час у тюрмах НКВС Української РСР, розрахованих на 30 тисяч осіб, томляться близько 73 тисяч в’язнів. Більшість із них — «петлюрівці» й «буржуазні націоналісти». Насправді ж — священники, представники творчої інтелігенції, колишні діячі УНР. Усіх їх звинувачують за статтею 54 Карного кодексу УРСР — «контрреволюційна діяльність».
Чимало «контрреволюціонерів» перебували у в’язницях Західної України, зокрема Львівщини й самого Львова, який ось-ось опиниться у руках німців. Чекісти, які ними «опікуються», розуміють, що евакуювати їх нереально. Отже, розмірковують, що вони служитимуть гітлерівцям. Щоб цього не сталося, у москві ухвалюють «мудре» рішення, підказане, мабуть, самим Сталіним: «тих в’язнів, які засуджені як „вороги народу“, потрібно знищити. На місцях». І вже 23 червня з’являється відповідний наказ НКВС, у якому фізичне винищення людей названо «розвантаженням місць позбавлення волі».
У москві ухвалюють «мудре» рішення, підказане, мабуть, самим Сталіним: «тих в’язнів, які засуджені як „вороги народу“, потрібно знищити. На місцях».
Цього ж дня починається його реалізація. Спочатку в’язнів розстрілювали пострілом у потилицю. Але фронт настільки стрімко наближався, що стало зрозуміло: із завданням не впоратися до приходу німців. Тоді нищити людей почали масово, зганяючи їх до камер та через дверцята для передачі їжі стріляючи з автоматичної зброї. А ще — кидали до камер гранати. Трупи вивозили вантажівками за межі міст. Перед втечею співробітники НКВС, поспішаючи, ховали своїх жертв просто на подвір’ях та в підвалах тюрем.
Нищити людей почали масово, зганяючи їх до камер та через дверцята для передачі їжі стріляючи з автоматичної зброї. А ще — кидали до камер гранати. Трупи вивозили вантажівками за межі міст.
Жителі Львова та інших міст Західної України, звісно, здогадувалися, що коїться за парканами в’язниць, звідкіля лунали постріли й чулися вибухи гранат, але під страхом смерті мовчали. Коли ж до Львова увійшли німці, то львів’яни на власні очі побачили сліди страшних злодіянь, оскільки багатьох жертв німці — у прямому розумінні цього слова — відкопали, допустивши для їх огляду містян. Зробили вони це, звісно, не керуючись гуманними мотивами, а щоб показати звірину суть більшовизму, з яким вони хочуть покінчити. Буквально за кілька днів газети багатьох країн світу вийшли з відповідними світлинами…
Масові страти нещасних відбувалися і в інших регіонах України, до яких наближалися війська Вермахту. Зокрема на Рівненщині. Наприклад, у місті Дубно, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, в ніч з 24 на 25 червня кати з НКВС вбили ще не менше як 250–260 осіб безпосередньо в камерах. Коли карателі пішли відпочивати, дехто зумів утекти. Вдосвіта розстрільна команда продовжила роботу. Тіла вбитих залишились на місці події. Після вступу до міста німецьких військ родичі загиблих із навколишніх сіл упізнавали й забирали трупи. Інших поховали на в’язничному подвір’ї. Рештки жертв злочину було віднайдено аж у 2019 році й перепоховано на міському цвинтарі.
Після першого бомбардування Ковеля нацистами 23 червня в’язнів привозили групами до будівлі НКВС. На подвір’ї завели трактор і під гуркіт мотора розпочали розстрілювати й скидати тіла у величезні ями. Тих, кого не встигали вивозити, вбивали поспіхом у камерах.
Практично в усіх буцегарнях НКВС, де утримувалися «вороги», проводилися — перед відступом Червоної армії — масові страти «ворогів народу». Зокрема у Вінниці та Києві, де було знищено близько 10 тисяч осіб. Поблизу Харкова, у селищі П’ятихатки, перед відступом радянських військ замордували 8 тисяч осіб, серед яких були й полонені польські офіцери.
Практично в усіх буцегарнях НКВС, де утримувалися «вороги», проводилися — перед відступом Червоної армії — масові страти «ворогів народу».
31 жовтня 1941 року, в день здачі Сімферополя, чекісти розстріляли в камерах усіх політичних «злочинців». Після вступу німецьких військ у міській тюрмі НКВС знайшли тіла жінок та дітей, убитих разом із чоловіками. В Ялті 4 листопада енкавеесники перед відходом знищили всіх ув’язнених. Крім того, у Криму вони розстрілювали місцевих жителів просто неба як «потенційних ворогів і гітлерівських посібників».
Кати не щадили і дітей…
— У червні 1941-го в тюрмах Тернопільської області відбували покарання майже 4 тисячі «антирадянських елементів», — розповідає Роман Круцик, історик-дослідник репресій радянської влади в Україні. — Я десятки років займаюся вивченням цієї проблеми й можу впевнено стверджувати, що чекісти на початку війни розстріляли понад тисячу «петлюрівців» і «буржуазних націоналістів». Як мінімум.
Чекісти на початку війни розстріляли понад тисячу «петлюрівців» і «буржуазних націоналістів».
Правда, багатьох відправляли так званими пішими етапами в глиб СРСР, але до місць призначення добиралася половина. А половина гинула «під час спроби втечі», через «невиконання наказів конвою» тощо. Адже в ті червневі дні катастрофічно не вистачало залізничних вагонів навіть для евакуації цивільного населення й заводського устаткування. Що вже казати про «ворогів народу»!.. Тому часто-густо їх відправляли цими «етапами». Але знищення евакуйованих в’язнів тривало в центрально-східних областях України — у пересильних тюрмах Умані, Києва й Харкова.
Віктор Суворов — колишній офіцер ГРУ ГШ СРСР, а сьогодні відомий письменник, так пише про це:
«Так звані етапи засуджених у багатьох випадках закінчувалися для останніх смертю. І ставали вони жертвами здебільшого не німців, а своїх — конвоїрів, які мали дозвіл вбивати цих людей. Втім, ніхто і не вважав їх за людей. Для радянської влади той же священник не міг бути людиною, оскільки сіяв зерна опіуму. Пересічні чекісти-карателі знали, що за смерть етапованих ніякої відповідальності не нестимуть, оскільки всі вони є „ворогами народу“».
Пересічні чекісти-карателі знали, що за смерть етапованих ніякої відповідальності не нестимуть, оскільки всі вони є «ворогами народу».
Фото помордованих цивільних у Бучі дуже нагадують фото з літа 1941-го у Львові
Історія не зберегла для нас багато документальних свідчень того, чим закінчувалися етапи. Але деякі випадки все ж відомі. Наприклад, є документальне підтвердження, як 2 липня 1941 року з Чортківської тюрми пішим ходом вивели 954 арештанти. Етап слідував через Кам’янець-Подільський, Жмеринку, Тиврів, Ситківці, Христинівку до Умані. Більшість ішли босоніж. Попереду — кінна розвідка, поряд — конвой. На цьому шляху було розстріляно 187 осіб.
— Тисячі «ненадійних» для влади громадян перебували у переповнених в’язницях. Їх вирішили не відпустити чи евакуювати, а ліквідувати, — каже кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. — Тож у тюрмах Західної України з 22 по 30 червня було знищено щонайменше 22 тисячі в’язнів. Досі ми не встановили точної кількості вбитих. Цих людей не просто розстрілювали. На подвір’ях і в камерах тюрем після відступу совєтів знайшли тисячі понівечених тіл чоловіків і жінок, які піддавалися жахливим тортурам. Фото помордованих цивільних у Бучі дуже нагадують фото з літа 1941-го у Львові. Злочин повторився тому, що світ не засудив комуністів так, як нацистів.
Так і не було другого Нюрнберга проти Сталіна. Тому нині маємо перемогти та притягнути до відповідальності російських військових злочинців і Путіна особисто. За Маріуполь, Чернігів, Харків, Ірпінь і Бучу…
