Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Війна змінює долі та життя людей, перевертаючи його «з ніг на голову». Коли зранку 24 лютого Чернігів здригнувся від ворожих ракетних ударів, а ближче до обіду на околицях міста вже тривали танкові бої, чернігівці одними з перших стали на захист країни. Начальник відділу автотехніків експертно-економічного центру Юрій вирішив, що теж не може лишатися осторонь, і без вагань взяв до рук зброю.
— З радіоновин дізнався про формування добровольчого батальйону територіальної оборони. За власним бажанням разом із товаришами пішов у міський військкомат. Тепер доля «розкидала» нас по країні, тож воюємо в різних підрозділах, — говорить військовий.
Нести службу довелося переважно на блокпостах. Спочатку в місті, згодом на території області. Наразі Юрій — старший стрілець. Разом із побратимами він охороняє прикордоння Чернігівщини. І хоч ворожі розташування нині зовсім поруч, наші воїни впевнено тримають зброю та готові будь-якої хвилини дати гідну відсіч непроханим гостям.
Раніше армієць працював у силових структурах. Навчався на курсах із надання невідкладної медичної допомоги, які проводили американські викладачі. Ці навички знадобилися лише тепер, на війні.
На початку березня російські війська обстріляли житлові будинки та цивільну інфраструктуру Чернігова. Постраждали кілька шкіл обласного центру. Юрій був поряд з однією з них та на власні очі бачив прямі попадання двох авіаційних бомб. Школу розбомбили в нього на очах. Довелося одним із перших взяти участь в евакуації поранених.
— Не сподівався, що набуті знання доведеться коли-небудь використовувати. Але дуже вдячний американським парамедикам за навчання. Я почувався впевнено, мав змогу вчасно зорієнтуватися і надати першу допомогу двом місцевим мешканцям до прибуття карет «швидкої». Оцінивши ситуацію, ми вкололи знеболююче, потім якомога швидше передали поранених лікарям.
