Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Якось у розташуванні підрозділу, де готують бойових медиків для нашої армії, помітив на одному зі стендів вислів: «…ти навчаєшся не для того, щоб пройти тест. Ти готуєшся до того дня, коли між пацієнтом і могилою будеш тільки ти». Мабуть, цей вислів характеризує місію взагалі всіх військових медиків − врятувати.
Вісім років війни під вибухами і розривами снарядів люди з небайдужими серцями вдень і вночі роблять свою нелегку справу: рятують наших воїнів, що зазнали поранень на фронті.А перед масштабним вторгненням два роки вели самовіддану боротьбу з пандемією коронавірусу. Не шкодуючи себе.
Вони дійсно неперевершені: в умовах війни встигають надавати медичну допомогу постраждалому населенню, опановують новітні лікувальні технології, проводять унікальні оперативні втручання, жертвують свою державну премію пораненому воїну, діляться досвідом з іноземними колегами, постійно вчаться, стають на весільний рушник і навіть захищають дисертації.
Кожен лікар вам скаже, що порятунок пораненого на фронті – це не індивідуальна справа, це колективний труд. Номер один у цьому ланцюжку, звичайно, бойовий медик. Саме від його знань, умінь та оперативності в наданні першої медичної допомоги і стабілізації пораненого залежить здоров’я і життя побратима по підрозділу.
У лікувальному закладі все починається від санітарки, внесок у оздоровлення пацієнта якої часто-густо не помічають: помита підлога, продезінфіковані стіни, підготовлено інструментарій, перестелено ліжко. Медична сестра – перший помічник під час оперативного втручання: як вона асистує, як подає інструменти, як «читає» рухи лікаря – все це дуже важливо. А ще велика група спеціалістів-реабілітологів, які докладають зусиль, щоб поставити на ноги хворого після справи хірурга або травматолога.
Військовий медик ризикує на передовій не менше за інших. Під час бою вся його увага сконцентрована на допомозі пораненому і він не в змозі іноді помітити зміну обстановки, чим і користується ворог. Людина з червоним хрестом часто-густо потрапляє у ворожий приціл. На жаль, чимало військових медиків загинули, померли внаслідок зазнаних поранень та захворювань. Цього дня ми низько схиляємо голови, вшановуючи подвиг усіх героїв-медиків з великими серцями. Їхнє життя – це зразок мужності, патріотизму, самопожертви під час виконання військового обов’язку.
Один із лікарів у розмові зізнався, що миттєвості, коли тебе переповнює гордість за професію ‒ це абсолютно пересічні моменти. Коли до тебе приходить пацієнт після серйозної операції, дякує і говорить, що в нього почалося інше життя. Або коли телефонують і кажуть: «Спасибі, лікарю, ви все дуже класно зробили, мені це допомогло». Ось це «допомогло» ‒ і є головним для будь-якого медика.
