Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Молодший сержант Любов Чернушич — бойовий медик зенітного ракетного дивізіону. У ніч на 24 лютого її підрозділ ніс бойове чергування з охорони та оборони повітряного простору на Донеччині.
— Дивізіон на той час вже близько пів року перебував у районі проведення операції Об’єднаних сил, — згадує вона. — Моїм завданням усі ці місяці було надання першої медичної допомоги, лікування захворювань, які не потребують госпіталізації. Звичайна справа для медика. Однак 24 лютого все змінилося. У небі з’явилися ракети, гелікоптери й літаки окупантів. Наші зенітні ракетні комплекси вели протиповітряні бої, нищили ворога, і стали пріоритетною ціллю для авіації та артилерії противника. Були поранені. Переважно опіки, мінно-вибухові травми та ураження осколками. На щастя, не важкі. Я надавала їм допомогу, а вони просили мене не евакуйовувати їх у госпіталь. Казали, що хочуть залишатися з підрозділом і воювати далі.
На жаль, одного воїна врятувати не вдалося.
— Це мій найважчий момент війни, — розповідає Любов Чернушич. — Я бігла з усіх сил, щоб надати допомогу пораненому, але військовослужбовець вже загинув. Ми нічого не змогли зробити. Найбільше я хвилююся, аби такого знову не трапилося. Це дуже важко — втрачати побратимів, захисників України.
Любов каже, що всі вартові неба в той час були зосереджені на виконанні бойових завдань.
— Я три роки служу у Збройних Силах України. Не прийшла в армію раніше, бо діти були ще малі, — каже вона. — Як би час повернувся назад, я б знову без вагань стала до лав ЗС України. Тільки б зробила це ще швидше. Я служу у військовому колективі однодумців. Це велика сила і ще одна родина. Дуже горда, що я тут, серед людей, які мають вміння, силу, хоробрість і волю захищати рідну землю. Вони завжди навчаються чомусь новому і я не стою на місці. Прагну бути найкращим медиком для найкращих захисників нашого неба.
До військової служби Любов Чернушич багато років працювала фельдшером у сільському медпункті.
— Це непроста робота. Я мала турбуватися про здоров’я всіх мешканців села — від немовлят і до стариків, — розповідає Любов. — Тоді великою радістю було, коли хтось підходив і казав: «Ви мене пам’ятаєте? Багато років тому ви мене лікували. Щиро дякую вам».
Нині подібне повторюється в її роботі. Час від часу вона стикається на службі з військовими, які кажуть: «Пам’ятаєте, як ви мене перев’язували, уколи робили й вилікували таки. Дякую вам».
Фото служби зв’язків з громадськістю Повітряного командування «Захід»
