Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
АрміяInform продовжує знайомити читачів із мистецьким проєктом «Прийняття», який реалізовує львівська Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик».
Минулого тижня ми розповідали про те, як митці відродили оригінальне звучання стрілецької пісні, яку колись вкрали комуністичні функціонери від маскульту та переробили на «червоноармійську».
Сьогодні ж говоритимемо про текст та мелодію, яка є національним надбанням ще з часів козаччини, про баладу «Чорна рілля ізорана». Цей твір у виконанні Василя Жданкіна вирвався на широкий загал у 1989 році на фестивалі «Червона рута». Це виконання і нині залишається еталонним. З причин, які напряму пов’язані з ідеологією, такі твори в радянський період заживо ховали. Те, що «чорна рілля» прозвучала в культовому фільмі режисера Бориса Івченка як саундтрек до стрічки, можливо, і вирішило його долю. Адже фільм був на понад 10 років «відкладений на полицю» і в широкий прокат не вийшов.
Митці капели «Дударик» переосмислили й записали козацьку баладу у варіанті «акапела» із найкращими солістами хору: Юрієм Йосифовичем, Романом Липаком та Назаром Лозинським у мелодичній та текстовій версії першоджерела.
— Цей твір звучатиме на згадку про наших Героїв, які вже не повернуться з війни росії проти України. Ваша жертва — немарна. Ми неодмінно переможемо і помстимося за Вас. Слава Україні! — зазначив керівник колективу та автор проєкту «Прийняття», заслужений діяч мистецтв України Дмитро Кацал.
А для тих, хто не знав слів цієї козацької балади, публікуємо її повний текст:
Чорна рілля ізорана, гей, гей,
Чорна рілля ізорана,
І кулями засіяна, гей, гей,
І кулями засіяна.
Білим тілом зволочена, гей, гей,
Білим тілом зволочена,
І кровію сполощена, гей, гей,
І кровію сполощена,
Лежить козак на купині, гей, гей,
Лежить козак на купині,
Китайкою личко крите, гей, гей,
Китайкою личко крите.
Червоною китайкою, гей, гей,
Червоною китайкою,
Заслугою козацькою, гей, гей,
Заслугою козацькою.
Ані труни, ані ями, гей, гей,
Ані труни, ані ями,
Ані вітця, ані мами, гей, гей,
Ані вітця, ані мами.
А нікому задзвонити, гей, гей,
А нікому задзвонити
Ще й свічечку запалити, гей, гей,
Ще й свічечку запалити.
Дзвонять коні копитами, гей, гей,
Дзвонять коні копитами,
А вояки острогами, гей, гей,
А вояки острогами.
Летить ворон з чужих сторон, гей, гей,
На могилі усідає.
Очі йому випиває, гей, гей,
Очі йому випиває.
Ходить мати, гукаючи, гей, гей,
Сина свого шукаючи.
«Ой я твого сина знаю, гей, гей,
Бо я з нього пояс маю».
«Скажи мені, ворон милий, гей, гей,
Чи мій синок іще живий?
А чи очі яснесенькі, гей, гей,
Та чи уста рум’янесенькі?..
Скажи мені, ворон милий, гей, гей,
Чи мій синок іще живий,
Чи волоссє біліється, гей, гей,
Та чи личко рум’яниться?»
«А вже його уста сині, гей, гей,
А волоссє бите має.
Я на личку присідаю, гей, гей,
Йому очі випиваю!..»
Колаж автора
