Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Групу ЦВС окремої бригади територіальної оборони Львівщини вже добре знають місцеві мешканці в районі, де львів’яни виконують поставлені командуванням завдання. В зруйнованому російським вторгненням регіоні логістика і постачання — справа дуже клопітна. Подекуди зруйновано під’їзні шляхи, почасту — через постійні обстріли цивільні працівники не наважуються їхати в цих напрямках. Але не хлопці у камуфляжах та бронежилетах з нарукавними «патчами» ЦВС-ів. Вони не оминуть жодного будинку, де живуть літні люди, хворі, що потребують особливого піклування, або є малеча — привезуть, якщо в цьому є потреба, їжу, ліки, одяг. Допоможуть щось полагодити або відновити постачання води чи електрики, якщо це, звісно, практично можливо. Та й поспілкуються з людьми, які вимушено перебувають в інформаційному вакуумі, бо російські загарбники почасту виводять з ладу ретранслятори українського телебачення, радіо та Інтернет-мереж. Мешканці прифронтових населених пунктів такому спілкуванню дуже раді, адже увага і турбота збоку захисників — це також і додаткова мотивація для людей, у дім яких увірвалась війна.
— Ми приділяємо не меншу увагу турботі про місцеве населення, аніж виконанню інших поставлених перед нами завдань, — говорить командир окремої бригади Сил ТрО ЗСУ полковник Валерій Курко. — Наші земляки мають відчувати присутність України та її захисників у своїх серцях та у населених пунктах. Бо взаємопідтримка, допомога та співучасть до потреб і проблем наших українських людей дозволить нам швидше здолати ворога та почати розбудовувати Україну.
Серед передач, які доїжджають до адресатів у кузові авто СІМІС-ів тероборони, є речі, що передають в Україну з-за кордону. Але є допомога й від простих українців. Як наголосила одна з місцевих мешканок пані Галина: їли хліб львівський, який видно, що був випечений десь у сільській хаті, у пічці.
— Тут також українці живуть, — наголошує пані Галина. — Знаю, що мій прапрадід тут чумакував ще в 19 столітті. І це наша земля, куди московитів ніхто не кликав!
Відео: Тарас Іщик
