Чоловік систематично публікував у Telegram інформацію про місця виконання завдань військовими ТЦК та СП і про блокпости, де проводилися заходи…
Поки наша земля потерпає від попрання російським чоботом, «героїчні асвабадітєлі» крадуть унітази, а кадирівські «тікток-війська» розстрілюють світлофори, українські хлопці та дівчата, вірні діти своєї Батьківщини, влаштовують путіністам справжнє пекло, яке є всього лиш прелюдією до справжнього, в яке окупанти безупинно відправляються після демілітаризації та денацифікації завдяки зусиллям Збройних Сил України.
Влад та Мар’ян — брати, які захищають Україну та успішно тіснять рашистів на південному напрямку.
Двоюрідні брати служать в одному підрозділі. Проте завдання в них різні: Мар’ян — розвідник, а Влад — сапер.
— У нас є зона відповідальності, в якій ми працюємо: заводимо піхоту, виїжджаємо в сіру зону, визначаємо позиції противника, наводимо арту, «літаємо», — розповідає Мар’ян.
Чоловік служить у війську понад три роки. А ось Влад — мобілізований, але теж має досвід, адже ще з початком війни у 2014–2015 роках воював у складі добровольчих батальйонів, а згодом підписав контракт. До слова, його контракт закінчився менш ніж за місяць до початку широкомасштабного вторгнення московської федерації, тому «відпустка» Влада тривала недовго.
У своєму підрозділі Влад наразі займається мінно-вибуховою справою. Хоча свою службу починав як снайпер, але згодом закінчив школу саперів.
— «Саперка» мені більше подобається. У снайперській справі є багато цікавих нюансів, але це робота для усидливих. Не сказав би, що це для мене велика проблема, я достатньо усидлива людина, терпіння вистачає, але це не так цікаво, як підійти, щось закласти, підірвати, воно злетіло, і ти такий «уууу, клас», — поділився Влад. — Тож вчився проводити мінування новими для нас вибуховими пристроями. Це протитанкові, протибортові міни. Кумулятивні та інші , які працюють за принципом ударного ядра. Міни класні, один із аналогів ТМ-83, з достатньо цікавим датчиком цілі, з ними було б цікаво попрацювати, тому чекаємо, коли вони будуть у нашому підрозділі.
Мар’ян недавно виписався зі шпиталю. Контузії зазнав на одному з бойових завдань. Розвідник з товаришем мали вступити у взаємодію з підрозділами союзників. Йдучи центральною вулицею населеного пункту військові помітили ворожий безпілотник «Орлан», за допомогою якого рашисти наводили артилерію на наших воїнів. Але все обійшлося без серйозних травм — під час артобстрілу неподалік влучив ворожий снаряд. Рашисти настільки бояться наших захисників, що не шкодують снарядів навіть на двох людей.
— Крайній раз, коли ми завели піхоту в населений пункт, ворожі снайпери про нас дізналися, після чого навели свою артилерію, а самі окупанти відступили, підірвавши за собою мости, бо злякалися, що ми в наступ підемо, — каже Мар’ян.
Загалом, хлопці налаштовані оптимістично. Поступово, але впевнено змушують ворога відступати. Противник переважає числом — путінський репресивний держапарат нагнав в нашу країну дуже багато своїх рабів, які просто виснажують наших захисників.
— Є суттєва різниця між АТО/ООС та широкомасштабною війною. Зокрема, нині нам протистоїть набагато більша кількість військ, тому тут важче. Перший бій, який я прийняв, значно відрізнявся із зіткненнями з путінськими найманцями на Донбасі — там була переважно піхота, а тут наступають п’ять-шість БТРів. Губишся, що з ними робити. Але нічого, впорались. Артилерія — мастхев, головне — підтримувати з ними хороший зв’язок, — ділиться розвідник.
Обидва брати сприймають свою шляхетну справу як пригоду. Кажуть, що допомагає залишатися оптимістами віра в перемогу. Тому вже сьогодні чоловіки будують плани на майбутнє, яке обов’язково буде. Інакше ніяк.
Фото Дмитра Завтонова
