Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Сьогодні у Бердичівському районі Житомирщини провели в останню путь двох загиблих захисників України. У місті Бердичеві поховали 23-річного десантника Ярослава Косюченка, а у селі Великі Гадомці Бердичівського району – 37-річного піхотинця Сергія Панасюка.
З Ярославом Косюченком прощалися вже за сумною традицією у приміщенні 30-го гарнізонного Будинку офіцерів. Мала зала закладу військової культури, у якій відбуваються скорботні заходи прощання з загиблими захисниками, завжди переповнена, але цього разу дуже багато бердичівлян навіть не змогли до неї потрапити, так багато містян прийшло провести в останню путь молодого героя.
У 2014-му, коли почалася війна, Ярослав навчався у 9-му класі. Він ріс спортивним кмітливим хлопцем, гарно вчився. Після дев’яти років навчання у школі став студентом Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права, а закінчивши його, вступив до Київського університету харчових технологій, де здобув фах інженера з ремонту медичного обладнання. Працював за фахом – на Дарницькому фармацевтичному заводі.
Восени 2020 року Ярослав був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. І вже за кілька місяців зробив свідомий вибір життєвого шляху, уклавши контракт. Відтоді й до останнього подиху життя юнака було пов’язане зі славетною 79-ю окремою десантно-штурмовою бригадою.
Вторгнення росії Ярослав зустрів на посаді командира гармати у самохідному артилерійському дивізіоні бригадної артилерійської групи. Загинув у бою з ворогом 25 травня, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Лиман Донецької області.
Поховали Ярослава Косюченка з військовими почестями на військовому секторі міського кладовища у його рідному Бердичеві.
У цей самий час у селі Великі Гадомці провели в останню путь іншого захисника. Не земляка – мешканця Маріуполя. Так сталося, що Сергій Панасюк народився на Волині, а все життя прожив на Приазов’ї. Але з початком широкомасштабної війни його мама з чоловіком, тікаючи від війни, переїхала на малу батьківщину вітчима Сергія. Тут його і поховали, адже у знищеному місті Марії це зробити було вже нікому…
У шкільні роки Сергій займався греко-римською боротьбою та водним поло. Закінчив Маріупольський металургійний ліцей, працював на одному з містоутворюючих металургійних підприємств.
Строкову службу Сергій Панасюк служив у 2003-2004 роках на Чернігівщині – здобув спеціальність механіка-водія МТ-ЛБ у навчальному центрі в Десні, згодом – перша танкова, Гончарівське.
Потім було навчання в університеті, служба пожежним, робота за кордоном. А у 2019 році Сергій пішов захищати Україну, уклавши контракт.
Служив сумлінно, про що свідчать численні подяки й відзнаки. Під час служби почав заочно здобувати ще одну вищу освіту – юридичну.
Російське вторгнення Сергій зустрів на посаді механіка-водія медичного пункту 23-го окремого мотопіхотного батальйону. Рятував життя поранених, вивозив з-під пекельного вогню побратимів, які залишалися жити саме завдяки його професіоналізму й блискучій роботі бойових медиків. А 26 травня під час виконання завдань у складі ротної тактичної групи загинув у результаті підриву на російській протитанковій міні поблизу Великої Новосілки на рідній Донеччині.
Хоча він не був уродженцем цих місць, та захищав Україну і загинув за неї, тож Сергія Панасюка проводжали в останню путь всією громадою – тут були, певно, усі мешканці невеликого села Великі Гадомці та багато жителів навколишніх сіл. Місцем його останнього спочинку стала могила біля самого входу на сільський цвинтар. Поховали захисника під залпи салюту й материнські сльози…
Фото РІО-Бердичів
Підготував Олексій Тригуб
