У натовпі — студенти, айтівці, ветерани й військові у пікселі. За кілька метрів рекрутери пояснюють різницю між підрозділами та спеціальностями,…
Внаслідок жорстоких боїв лютого-березня ЗС України вдалося зірвати плани російських окупантів у «парадному» темпі захопити нашу країну. Нині українські Сили оборони ведуть бої на Сході й на Півдні, є у нас успіхи, а є і невдачі. Чого ж більше? Як нині розвиваються події на окремих ділянках фронту? Про це, а також про стійкість ЗСУ, про останні події на Сході країни, про найманців з рф, про роспропаганду та про зміни характеру військового протистояння зс рф, ми розмовляємо з воєнним експертом, співголовою ГІ «Права Справа» Дмитром Снєгирьовим.
— Позаду вже три місяці оборони України від широкомасштабного вторгнення зс рф. Що, на Вашу думку, можна зарахувати до наших головних успіхів цього періоду?
— Головне, чого ми досягли за минулі три місяці, це звільнення Силами оборони раніше окупованих територій. Нині 80 % території країни контролюють Збройні Сили України.
Це наш перший і головний успіх.
ЗСУ вдалося втримати лінію оборони, після цього розгорнути на деяких напрямках контрнаступ і відбити у противника раніше захоплені території. Загальна кількість звільнених населених пунктів нині сягає приблизно 1100. Крім військового, це, відповідно, і психологічний ефект, який свідчить про здатність ЗСУ здійснювати не тільки опір, а й вести контрнаступ.
Повторюся, основний успіх ЗСУ — те, що вдалося втримати ситуацію, ба більше, не лише утримати рубежі, а й перейти до контрнаступу і звільнення територій. Наша армія зуміла змінити характер військового протистояння в неочікуваному для росіян напрямку.
Окрім суто внутрішніх воєнних здобутків, до наших основних успіхів слід зарахувати залучення широкої міжнародної коаліції задля протистояння російській агресії. Як наслідок — у нас з’явилася можливість отримання новітніх зразків військової техніки від країн НАТО, а також позаблокових держав-союзників Північноатлантичного альянсу.
Третє — це формування Сил територіальної оборони і, що принципово важливо, — залучення ТрО до активної фази військового протистояння безпосередньо на лінії фронту.
Четверте — розгортання сил спротиву на окупованих територіях.
П’яте — побудова логістики, яка дозволяє, незважаючи на точкові удари з боку рф, здійснювати як передислокацію, так і накопичення матеріально-технічних резервів, а також забезпечити постачання новітнього озброєння з закордону.
Шосте — розбудова ешелонованої системи ППО, яка дозволяє протягом трьох місяців тримати більшість ключових об’єктів критичної інфраструктури поза активною діяльністю російських сил.
Сьоме — консолідація українського суспільства. За три місяці активної інформаційно-пропагандистської атаки на свідомість українців ворогу не вдалося посіяти розбрат на тезах політичних, мовних чи релігійних відмінностей в нашому суспільстві. Це було основним завданням роспропаганди, і воно провалилося. І це — наш спільний успіх.
Звідси випливає й наступне досягнення України і українців — феноменально високий ступінь довіри населення до державної інституції. Нині ЗСУ довіряють більше ніж 90 відсотків громадян України. Це дуже позитивний сигнал — для нас, і дуже поганий для агресора.
— Ви сказали, що характер війни змінився. Які саме зміни відбулися у минулі місяці? Що, на Ваш погляд, відрізняє березень, квітень і травень? Чи можна вже говорити про якусь етапність у війні?
— Звісно, можна.
Перший етап — пасивна оборона, коли ми змушені були утримувати основні міста, ключові обласні центри, використовувати будь-які можливості, щоб протидіяти просуванню противника.
Другий етап — перехід від пасивної до активної оборони.
Третій етап — це вже контрнаступи і звільнення територій.
Тобто, на мій погляд, чітко простежуються три етапи військового протистояння. Вони, можна сказати, йдуть по місяцях: березень — пасивна оборона, квітень — активна, травень — контрнаступи. Градація, звісно, не прив’язана чітко до календаря.
— За логікою, говорячи про наступний етап війни, ми мали б говорити про наступ і звільнення наших територій…
— Звичайно, і він уже фактично розпочався. Зверніть увагу на те, що відбувалося в останні тижні у Харківській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях. Тут ми спостерігаємо, повторюся, зміну характеру військового протистояння, наші Сили оборони переходять у контрнаступ, успішно звільняють території від противника. Так, цей процес розтягнутий у часі, кожен успіх дається нам важко, але ми йдемо уперед. Звісно, попереду у нас ще багато важких боїв, може бути всяке — і відступи, і втрати. Ми маємо справу з небезпечним і сильним противником, тому мусимо готуватися до серйозної і тривалої боротьби.
Наразі можу сказати таке: якщо нам вдасться «нависнути» над Ізюмським угрупованням в Харківській області і заблокувати противника в районі Лисичанська, то, відповідно, ми можемо говорити про те, що ми, по-перше, знімаємо загрозу просування росіян в глиб Харківської і Донецької областей. Відповідно, можемо говорити про перехід у контрнаступ безпосередньо на території цих двох областей.
Нам потрібно втримати ситуацію на цих напрямках приблизно до місяця часу. Я думаю, що ми впораємося навіть раніше, якщо наші Сили оборони у Луганській області дадуть нам хоча б два тижні, то можемо говорити про те, що незабаром буде кардинальний злам ситуації на нашу користь.
— На якій ділянці фронту, на Ваш погляд, нині складається найбільш небезпечна обстановка? Як би Ви оцінили поточний перебіг боїв у Луганській області?
— У Луганській області відбуваються цікаві події. Перше спостереження — відчутні зміни у тактиці військового протистояння з боку росіян. Раніше вони часто йшли у лобові атаки, втягувалися у вуличні бої, як це було під Попасною, Рубіжним. Тож захоплення міст у них займало до двох місяців. Останні події, зокрема, в Луганській області, засвідчили, що тепер зс рф віддають перевагу фланговому охопленню опорних пунктів української оборони. Приблизно так це відбувалося поблизу Попасної, під час захоплення н. п. Дружба, коли противник вийшов в оперативний тил нашого угруповання.
Ще одна помітна зміна — відмова зс рф від спроб влаштування широких котлів і перехід до створення локальних. Тобто йдеться про те, що наразі відбувається в Луганській області, в районах Комишуваха — Золоте та Лисичанськ — Сєвєродонецьк, а в Донецькій області — в районі Авдіївки.
Очевидно, що росіяни застосовують тактику так званих малих ножиць, тобто поетапне відрізання територій, продавлення української оборони.
Ще одна зміна в тактиці — використання приватних військових компаній, на кшталт тієї ж пвк «вагнера». При чому, якщо раніше «приватники» перебували відверто на допоміжних ролях, то тепер на окремих напрямках це основна ударна сила.
— До речі, про найманців у зс рф. Днями українські десантники збили російський військовий літак пілотований найманцем з пвк «вагнера»…
— Так, і це вже другий такий випадок. Раніше був знищений перший російський пілот-найманець на Су −25 без розпізнавальних знаків, при чому — у званні генерал-майора. Він, найімовірніше, також «на зарплаті» у пвк «вагнера». Думаю, ми вже можемо говорити про масовий характер використання найманців в авіаційних з’єднаннях зс рф.
Відверто кажучи, для мене подібні факти — щось на кшталт ноу-хау. Раніше такого взагалі не було, щоб найманців залучали до використання у бойовій авіації в умовах широкомасштабної війни.
— Цивільна людина літає і застосовує військову техніку для убивства людей… Це видається ще одним воєнним злочином, організованим керівництвом росії?
— Дійсно, ми бачимо, що фактично цивільна людина стріляє по цивільних людях. Ба більше, застосовуючи зброю невибіркової дії. Це злочин. Однак, зауважу, що російські найманці вчиняють злочини не тільки в небі.
Так, активісти ГІ «Права Справа» зафіксували два епізоди використання найманців з пвк «вагнера» під час штурму Попасної. Там було таке собі пересортування: для штурму наших позицій найманців «перемішали» зі штатними військовослужбовцями зс рф. Ми зафіксували такі факти, у нас є відео та фотодані про те, як вони оперували в зоні бойових дій.
— Тобто нині у лавах зс рф офіційно беруть участь у війні не комбатанти. Яким є їхній статус? Хто вони за фактом?
— Злочинці. Вони незаконно перебувають на полі бою, незаконно вбивають, незаконно застосовують зброю і так далі.
Ба більше, ми зафіксували два факти участі у війні проти України засуджених до ув’язнення громадян російської федерації, але свої терміни покарання вони чомусь відбувають на території України зі зброєю в руках у лавах пвк.
Тіло одного такого «зека» було виявлено під Попасною. Як нам вдалося з’ясувати, конкретно цей найманець був «вихованцем» «тренувального центру» пвк «вагнера», розташованого у відомому нам таборі «Чайка» поблизу Первомайська.
Упевнений, що чим далі, тим більше ми фіксуватимемо подібні злочини. Кожен з них буде задокументовано, і після нашої перемоги жоден злочинець не уникне покарання.
Фото: Світлана Кирган
