У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
30 травня 1876 року, перебуваючи в німецькому місті Емсі, російський цар Олександр ІІ підписав указ, спрямований на остаточне знищення української мови і культури.
Однією з формальних причин видання цього документа, який в історію увійшов як Емський указ – від назви міста, де цар підписав його, був меморандум, надісланий цареві помічником попечителя Київського навчального округу Михайлом Юзефовичем – затятим русофілом і українофобом.
«Ишь, чего хохлы захотели! Республику им подавай!..», — обурювався цар, саме в ті дні, відпочиваючи у німецькому курорті Бад Емсі. Того ж таки дня царське рішення було спроваджено до Петербурга, а 5 червня, доповнене детальними інструкціями, дійшло до Києва.
Емський указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону будь-які українські книги, видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені українські книги українською мовою. На підставі Емського указу було припинено видання «Киевского Телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів – українців з Київського університету: Михайла Драгоманова, Федора Вовка, Миколу Зібера, Сергія Подолинського та інших.
Емський указ фактично перекреслював факт існування 25-мільйонного українського народу. Він гальмував розвиток української культури та національно-визвольного руху, хоча повністю його припинити не міг. Українцям та світу продовжувала вдовбуватися в голови ідея «Малороссии» та «малороссиян» — другосортного народу, недолугого «меншого брата», спроможного лише на віддане служіння «царю-батюшке».
Винос. Емський указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону будь-які українські книги, видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання.
— Емський указ забороняв на території Російської імперії видання українською мовою оригінальних творів і перекладів, — говорить доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха. — Історичні пам’ятки та художню літературу дозволялося видавати тільки зі збереженням російської орфографії. Заборонялося ввезення українських книг з-за кордону, а також театральні вистави, публічні виступи та викладання у школах українською мовою. Українські книги мали бути вилучені з бібліотек. Під заборону потрапили навіть написані українською мовою тексти до нот. Указ зобов’язував попечителів Київського, Харківського та Одеського навчальних округів подати списки викладачів з відомостями, чи мають вони «українофільські тенденції», а «викладачами у ці округи мали призначатися етнічних росіян», а викладачів-українців выдправляти до Санкт-Петербурзького, Казанського, Оренбурзьких навчальних округів». Члени Київської громади Михайло Драгоманов і Павло Чубинський як невиправні та небезпечні агітатори були вислані з України.
Радянська влада теж не вирізнялася шанобливим ставленням до всього українського. Наприклад, уже в 1926 році Сталін звернувся з листом до найближчих соратників з пропозицією розгорнути «рішучу боротьбу проти «національного ухилу», розпочавши переслідування діячів «українізації». На початку 30-х він розпорядився припинити «українізацію», після чого розпочалося фізичне винищення українських письменників. Тоді ж з’явилося спеціальна директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей».
Загалом за часів існування російської і радянської імперій було видано понад 200 указів, директив, розпоряджень, спрямованих на приниження, а то й викорінення української мови, культури.
Наприкінці 70-х побачила світ таємна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»), а у 1984-му вчителям російської мови і літератури на 15 відсотків підвищили зарплатню.
Загалом за часів існування російської і радянської імперій було видано понад 200 указів, директив, розпоряджень, спрямованих на приниження, а то й викорінення української мови, культури.
