На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Ранок 24 лютого 2022 року він зустрів у морі. Військовий моряк ніс службу на вахті — як і належить, був пильний і зосереджений. Море було тихим і спокійним. Хвилі не вирували. Здавалося б, ніщо не віщувало біди. Але раптом Олександр почув вибух на узбережжі та зрозумів, що трапилось щось надзвичайне.
Хвилини занепокоєння й непорозуміння, і згодом екіпажу корабля довели, що без оголошення війни путінська росія здійснила широкомасштабне вторгнення в Україну.
Таким і залишиться в пам’яті головного старшини одного з кораблів ВМС України Олександра Живиці світанок того трагічного для всіх українців дня.
Чи очікував на такий жахливий розвиток подій 24-річний головний корабельний старшина?
— Звісно, ні. Та й хто взагалі міг очікувати. Так, ймовірність подальшої ескалації військової агресії з боку росіян на Сході країни завжди була. Але щоб ось так, зненацька, вранці, обстріляти всю територію України ракетами, підняти у повітря хмари своїх бомбардувальників, зі всіх боків атакувати наші кордони танками, БМП… Як кажуть, це взагалі за межами будь-чого, будь-якого здорового глузду, — поділився власними думками з приводу початку широкомасштабної агресії росіян Олександр.
Для Сашка взагалі життя та море — це майже синоніми. Він народився біля нього, у селі Чорноморка, що на Миколаївщині. Там же провів своє дитинство. Хлопчиськом часто полюбляв відвідувати сусідній з Чорноморкою Очаків, де розташовувались українські військові моряки. Кораблі, красива морська форма, військова виправка… справляли на нього дуже позитивне враження. Тому будучи старшокласником, він остаточно для себе вирішив, що обов’язково має піти шляхом саме військового моряка, тим більше, що і старший брат Сергій вже ніс службу у лавах вітчизняного флоту.
Задля реалізації своєї мрії юнак обрав навчання у Відділенні військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Національного університету «Одеська морська академія» за спеціалізацією «експлуатація мінно-торпедного озброєння». Впродовж понад двох років курсант досконало вивчав характеристики та будову мін і торпед, те, з чого вони складаються та з якою метою й для ураження яких суден використовуються. І, звісно, як майбутній молодший командир, особливу увагу приділяв командирській підготовці, добре розуміючи, що це йому особливо знадобиться.
У званні старшини II статті у 2018 році він і прийшов на корабель, де й нині несе службу. Спочатку його призначили на посаду старшини команди однієї з бойових частин. А за два роки довірили вищу та більш відповідальну посаду — головного старшини корабля.
Посада та звання старшини багато до чого зобов’язують. Олександр це добре усвідомив з перших днів служби на військовому судні, а особливо відчув свою значущість та ступінь відповідальності вранці 24 лютого, коли на українську землю посипались бомби та ракети. Що й сказати, було страшно. Ситуація виявилась не просто позаштатною, вона, особливо в перші години війни, здавалась для всіх катастрофічною.
— Підбадьорював хлопців, налаштовував, так би мовити, піднімав бойовий дух. Знав, що найголовніше — не допустити появи паніки серед членів екіпажу, що може затьмарити людське мислення. А тоді — біда. Адже людина може втратити контроль над собою, що дуже небезпечно як для неї самої, так і для людей навколо, — висловив свої думки головний корабельний старшина Олександр Живиця.
Виконавши завдання командування, того ж дня, 24 лютого, корабель, на якому був Олександр, пришвартувався до причалу. І відтоді весь цей час він перебуває на судні. Як кажуть, працює у режимі 24/7 та днює й ночує разом зі своїми побратимами та водночас підлеглими.
Впродовж цих трьох місяців він ще досконаліше вивчив їхні морально-ділові якості. Перейнявся проблемами та хвилюваннями матросів. І, як молодший командир, ще більш усвідомив свою роль та місце в строю.
За його словами, від початку широкомасштабної війни колектив став ще більш дружнім і згуртованим, який, як і вся країна, її Збройні Сили, живе вірою в Перемогу та наближає її. Олександр став ще більше уваги приділяти особистим співбесідам зі старшинами та матросами. За моральними та професійними якостями ще раз оцінив та переоцінив кожного. Відповідно до цього оцінювання, до здібностей кожного і намагається розподіляти обов’язки між членами екіпажу корабля як в ході навчань та тренувань, так і в повсякденній життєдіяльності.
— У такі надважкі часи офіцери мають бути повністю зосереджені на виконанні бойових завдань. А для успішної їх реалізації необхідно, щоб у них у підпорядкуванні був завжди в морально-психологічному сенсі підготовлений особовий склад. А як це зробити? Це вже роль та завдання старшини, який має бути і добрим командиром, і товаришем, і психологом для підлеглих, — наголосив головний старшина корабля.
У цьому річищі і будує свою роботу старшинський склад вітчизняних Військово-Морських Сил. На плечі як Олександра Живиці, так і всіх воїнів наших Збройних Сил випав важкий тягар війни. І кожний на своєму місці робить вагомий внесок у справу визволення України від російських агресорів. Міцнішає наше військо, міцнішає та стає ще більш професійним його старшинська (сержантська) ланка. Отже, ми вистоїмо та обов’язково переможемо!
