Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Сигнал повітряної тривоги зірвав чергову зміну з місць. Недопита кава, недописаний звіт, на півслові обірвана телефонна розмова – все потім.
Сигнал тривоги означає, що пости спостереження помітили запуск ракети. Цього разу крилата ракета «Калібр» йшла на Київ.
Помітити її зазвичай складно, адже висота польоту від 50 до 150 метрів. Для того, щоб ракету побачив радар комплексу ППО, наприклад, той же «Бук», різниця між висотою польоту ракети і того ж «Буку» повинна бути не менш ніж 50 метрів.
Така різниця виникає в моменти, коли ракета підіймається, огинаючи рельєф місцевості. Саме тому часто ракети йдуть понад річками, де пагорбів немає.
Річ у тім, що координати цілі в ракету завантажують безпосередньо перед пуском – вони записані на носії постійного записного пристрою, це невеличка плата, дещо схожа на плату оперативної пам’яті у звичайному комп’ютері. І, згідно з цими координатами, прораховують маршрут польоту. Ракета керується декількома системами – інерційною, за допомогою GPS або ГЛОНАСС. Радіовисотомір відстежує рельєф, щоб вчасно оминути пагорби, невеличка камера порівнює орієнтири на місцевості з тими, що закладені в пам’ять, і ракета працює як автономний БПЛА. Тільки цей БПЛА – 6-метрова двотонна машина, що несе майже пів тонни смерті.
Усе це українські розрахунки, озброєні ПЗРК, знали, як «отче наш», тому за сигналом тривоги жодних затримок не було.
На подвір’ї непримітного будинку нетерпляче заверещав стартером пікап, воїни займали місця, на ходу одягаючи шоломи.
Хтось пожартував «Це тобі не офісне крісло, га?» – натякаючи на цивільну спеціальність одного із зенітників. До початку вторгнення він обіймав посаду менеджера-продавця офісних меблів, але і офіс, і меблі, і замовлення, і клієнти – все це залишилось, десь там, за ранком 24 лютого. Багато з його клієнтів одягли однострої, дехто вже загинув, але ці думки зараз лише заважають. Тому на жарт він лише хмикнув у відповідь.
Командир групи – немолодий майор, притримуючи АКСУ, щось напівголосно говорив у рацію.
Пікап рвонув із місця.
Ось і «точка» засідки. Розрахунок зайняв одну зі заздалегідь обладнаних позицій. За всіма даними саме тут мала пролітати ракета. Нарешті, спостерігач помітив ціль.
Йшла вона, як і очікували, на висоті 50 метрів.
Розрахунки з ПЗРК напружено відраховували секунди. Зайвих команд ніхто не чекав – всі знали, що їм потрібно робити, все не раз було відпрацьовано на тренажерах і вже не раз проведено у бойових умовах.
Колишній продавець меблів, стиснувши побілілі губи дивився у приціл.
– Є! Ціль захоплена.
Пуск! Неголосний постріл, біла хмаринка диму, ракета пішла на перехоплення.
Дві чорні цятки, залишаючи білий слід, зійшлися з яскравим навіть на відстані спалахом. За декілька секунд долетів звук вибуху.
– Є!
Але радіти зарано – зазвичай рашисти запускають не одну ракету.
Цього разу другу – збили інші розрахунки.
На місце падіння ракети виїхали спеціалісти – зазвичай, після вибуху в повітрі від ракети залишається лише двигун і купа розкиданих уламків. Як пояснив командир групи піротехніків, «ці уламки теж досить небезпечні, але все ж таки не пів тонни вибухівки».
Фото автора
