Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Актора і режисера Ахтема Сеітаблаєва добре знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Чоловік протягом 10 років знімав кіно, що пов’язане з воєнним часом. Його стрічка «Кіборги», яка розповідає історію захисту Донецького аеропорту, свого часу не лише побила рекорд українського кінопрокату, а й оголила для всього світу правду про війну в Україні.
І якщо до цього часу Ахтему доводилося або режисирувати, або грати життя в умовах війни, то сьогодні він сам зі зброєю в руках захищає все, що йому дороге.
— Як я зустрів початок широкомасштабного вторгнення? Певно, як і більшість із нас, — міцно спав. Справа в тому, що напередодні в «Кримському домі», який я маю честь очолювати, у нас відбувалися певні заходи. Як відомо, 23 лютого — це символічна дата для всіх кримських татар. Саме цього дня 1918 року більшовиками-матросами був закатований та розстріляний Номан Челебі-Джихан — духовний і політичний лідер кримських татар, — пригадує Ахтем Сеітаблаєв.
Крім того, за словами режисера, того ж дня на Зимовому кіноринку Одеського кінофестивалю відбулася презентація розгорнутого трейлера нової стрічки «Мирний-21» — воєнної драми, заснованої на реальних подіях, які розгорнулися на сході України у червні 2014 року. Зокрема, мова йде про Луганський прикордонний загін, воїнів якого окупанти безрезультатно намагалися змусити зрадити свою країну.
— Ми планували, що прем’єра відбудеться 30 квітня — у День прикордонника України. Але, на жаль, не все так виходить, як задумується, — продовжує Ахтем. — Що стосується 24 лютого, то я до останнього вірив, що в цього персонажа (очільника рф. — Авт.) вистачить здорового глузду не робити того, що прискорить його фінал.
27 лютого 2014 року принесло відчуття безпорадності й певної розгубленості
Чоловік розповідає, що ранок у перший день широкомасштабного вторгнення приніс йому спогади 8-річної давнини.
— Пам’ятаю, як 27 лютого 2014 року о пів на дев’яту ранку я вискочив у крамницю щось купити до сніданку. Це був самісінький центр міста Сімферополя. І відчув — щось не так, я був один, тотально один — жодної людини, жодної машини. Ніби опинився в одному з фільмів Крістофера Нолана. За рогом зустрів міліціонера з групою таких, як він. Запитав у нього, що відбувається, а у відповідь — «Скоро дізнаєтеся». І саме через те, ЯК він це сказав, стало зрозуміло — він не тільки в курсі, а й отримує задоволення від моєї рефлексії, — пригадує режисер.
Тоді Ахтем Сеітаблаєв виходив із реабілітаційного періоду після операції на хребті, і, можна сказати, вчився заново ходити. Чоловік намагався оцінити себе як бойову одиницю і розумів, що користі з нього мало.
— Ти — доросла людина, у якої є діти, батьки, родичі, за яких ти несеш відповідальність, а в тій ситуації просто не розумів, що робити найперше, хоча не раз про це розмірковував. Було відчуття безпорадності й певної розгубленості. Так ось — я більше не хотів так почуватися. Певно, тому цього разу я був більш зібраним і підготовленим, — говорить чоловік.
З перших днів широкомасштабної війни — у лавах тероборони
Тож, 25 лютого Ахтем Сеітаблаєв та його товариш актор Олексій Трітенко поїхали шукати, де можна було вступити до лав тероборони. За словами режисера, скрізь вони побачили величезні черги. Охочих стати на захист країни було настільки багато, що довелося шукати собі місце досить довго. Зрештою, вони опинилися у 206-му батальйоні територіальної оборони Києва.
— Після того, як записалися, вже за дві ночі й три дні. А потім командування призначило мене пресофіцером батальйону із завданням зробити інформаційну підтримку нашому підрозділу. Ще через 10 днів завдяки нашій професійній команді світлини наших воїнів облетіли такі видання, як New York Times, The Times, BBC, CNN, а також з’явилися на Reuters, — не без гордості розповідає Ахтем, нині воїн ТрО.
Війна не повинна зупиняти життя
Чоловік зауважує, що ні на мить не припиняє свою роботу як режисер. Разом із друзями декількома мобільними групами вони намагаються знімати все, що можливо. І роблять це не завжди професійною камерою, а тим, що є під рукою. І ця праця потрібна насамперед не лише для того, щоб згодом зробити фільм про події сучасності, у такий спосіб команда Ахтема намагається ще й фіксувати військові злочини, які вчиняє рф на території нашої держави.
За плечима 49-річного Ахтема Сеітаблаєва в цивільному житті чимало обов’язків — це і діяльність «Кримського дому», і 150 студентів з 4-х курсів, і декілька важливих проєктів на різних стадіях завершення. І він їх не облишив навіть сьогодні, бо впевнений — війна не повинна зупиняти життя. Адже якщо, наприклад, не буде продовжуватися освітній процес, то через певний час багатьох речей не вдасться наздогнати. Тому він має бути сталим явищем. Не менш важливим інструментарієм є й культура.
— Знаєте, коли знімав «Кіборгів» у 2017 році, то багато чув такого: «це не на часі», «давай після закінчення війни», але, як на мене, то неправильно. Бо від праці кожного з нас, зокрема й на території кіно, ми будуємо цеглина до цеглини нову українську політичну націю, — впевнений Ахтем.
Тому сьогодні він і далі піклується про цю роботу, водночас продовжуючи службу разом зі своїм підрозділом у місті Миколаєві.
— Чи важко? Нелегко. Я ж цивільна людина. Так, кіно знімаю про війну, але життя від кіно відрізняється і дуже сильно. Чому я тут? Заради дітей, заради себе. Я тут сьогодні заради того, щоб завтра не було соромно. Мене ніхто не кликав брати до рук зброю, але ти прагнеш робити максимум з того, що можеш. Можливо, те що зараз відбувається, то замисел Всевишнього. І нам необхідно пройти це випробування, щоб усвідомити прості, але фундаментальні речі: хто ти, чого бажаєш, за що можеш померти, і найголовніше — в ім’я чого ти хочеш жити?! — роздумує Ахтем Сеітаблаєв.
Фото: Дмитра Завтонова
